Ріо Кундер - Panicoffski

«Фабіано, насправді я не архентіно, а українець, ucraniano, може чула коли? Беґі пожартувала, я на вебсайті, якщо ти там читала, — теж», — чую власний голос наче здаля. «Ну от і добре, бо в нас, бразилійців, зі сприйняттям арґентинців, скажу щиро, є певні проблеми» — і все, жодного подиву, питання закрито…

«То може, підемо на сальсу? Сьогодні ж маємо паті у Velvet Underground», — раптом пропоную. Беґі дивиться на мене в зневірі. Фабіана погоджується: «Звичайно, зараз тільки знайду свою подругу-співвітчизницю — і вже». За мить виринає з натовпу з неймовірною русалкою пишних форм і близькосхідної зовнішности — чого там у Бразилії лишень нема! «Це — Тасіана (Тасі-Ина)».

Незчувся, як ми втрьох із двома бразилійками вже у Velvet Underground. Так-так, лишень утрьох: Беґі всім з чарівною усмішкою сказала, що їй, на жаль, завтра рано вставати, й пішла, на мене навіть не подивившися. Холод, що на мить стиснув зад, був натяком, що за нею треба б піти-побігти. Якщо не додому разом, то, хоча б до таксі. А може, й скасувати геть ту сальсу? Пригорнути, поцілувати, спробувати якийсь жарт? То ж бо й воно, я наче закляк не в змозі ментально відірватися від Фабіани (чорт забирай, це і є згадане неспівпадіння довжини хвилі в людей, що люблять пиво, порівняно із затятими кока-кольниками!). Бразилійки навіть для виду не намагаються спитати, що сталося. Фабіана просто кинула: «Твоя дівчина, як її звати — ще раз? так, Беґонія, — просто красуня. Я в такому захваті завжди дивлюся, як вона танцює фламенко! Стою в натовпі й просто в екстазі плескаю в долоні разом з усіма. Ти, мабуть, такий гордий і щасливий!» Дівчата уважно дивляться на мене. Я бурмочу щось на кшталт: «Є-є, ня…»

Усім по пиву — вже шосте для мене, — і я у своїй стихії танцю. Та насолода, з якою кручу Фабі (бо так для друзів!), привертає загальну увагу. Права нога все частіше, все вище торкається різних місць між її стрункими ногами. Все частіше вона притискається до мене, тисне руку. На п'ятому танці крадькома цілую її у щоку. «Ходімо, — каже Фабі, — Тасі там сама залишилася». Ще пиво: пінта «Кроненбурґу» кожному. Більшість тут мене знає. Я ж викладаю сальсу! «Привіт, привіт, привіт, здоров, хайя, оля!» Згадую, як радив чилійський аміґо Хуан: «Освальдо, тут усі все бачать. Тож не роби дурниць. Хочеш котрійсь запхати язика до горла, то виведи її назовні, щоб тебе тут усі хором не обговорювали». Фабіана наче читає думки: «Освальдо, ходімо до сусіднього бару, тут забагато уваги».

Напівтемний Salvador, сидимо на люксусовій утоплено-м'якій шкіряній канапі, п'ємо улюблену мексиканську «Боемію». Грає орієнтальний чіл-аут. Уздовж стійки напивається строката купа здебільшого зовсім юних хлопців. Фабіану з Тасіаною явно почали пасти. Відчуваю скронею, як на них усі витріщилися. Спинним мозком чую «щиру симпатію» чоловічого континґенту до себе. «Що вони в нас так втупилися? Чекають, що цілуватимемося, чи що?» — питаю. «То маємо виправдати сподівання», — сміється Тасі. «Можу?» — дивлюся на Фабіану. «Спочатку Тасіану, ти їй ТЕЖ подобаєшся». Боже, вже відчуваю теплі великі губи Тасі, її язика на щоці й на ґландах. Цілуємося, перехилившися через лоно Фабі, ні, просто спершися на нього, плечем торкаюся її персів. Думаю лише про той наступний поцілунок. По барабану вже всі ті заздрісні погляди… Ось і він. Я млію від запаху її губ, дурманить її подих. Жодних сумнівів більше нема. Це — Вона, це — жінка мого життя!

Вертаюся додому о 7 ранку. Беґі глибоко спить. Брутально рву з неї трусики. З 15 хвилин вилизую її, потім мовчки заїжджаю. Вона спросоння стогне: «Мі amor, mi amor». Пхаю їй пальці до рота. Нарешті ядерний вибух — і ця добра солодка дівчина старанно збирає мої перлини. Цілую в губи. Нарешті засинаю з рукою на її ніжній дупці й образом Фабіани в голові.

Ця історія з Фабіаною мене дуже схвилювала, зокрема, через усі ті численні збіги, які почали тоді траплятися з Панікоффскі. Це ж бо мій коник! Він був певен, що кохання встановило між ними дистанційний телепатичний зв’язок. Инакше він просто не міг пояснити те, що з ним відбувалося. Проте подальші події довели, що неймовірні ланцюги збігів не припинилися вже й по закінченні роману з Фаб. Начитавшися романів Паула Куелья і моїх, які я йому підсунув, а також надивившися фільмів Кешльовського, Освальдо відтак став схильний до відчитування знаків від сил добра і зла, а також до визнання теорії про те, що все в житті пов’язане з усім иншим, а отже, збіги — то лише ланка у Чиїйсь до кінця незрозумілій грі. Одначе його друг-сальсист — французький фізик Яннік — послідовно переконував, що навіть найхимерніші збіги підпадають під високу математичну ймовірність за відомою йому, Яннікові, формулою. Та Панікоффскі не був фізиком, — за три роки знайомства він навіть ніяк не міг запам’ятати теми дисертації, над якою Яннік працював у той час. Цю тему, проте, вже після найпершого спілкування з Янніком запам'ятала подружка Освальда — 21-річна напівеспанська красуня Беґонія Перес, що злягалася з ним скрізь, включно з тамбуром потягу між Варшавою та Ґданськом. Вони поїхали туди на кілька днів у гарячу пору, коли Беґі принципово ходила без трусиків. Панікоффскі було достатньо лише розстібнутися самому й задерти їй спідничку. А коли б хтось надумав там проходити, можна було міцно обійнятися і вдати, що лише цілуєшся. Хто ж буде за таких обставин придивлятися?.. Иншим разом під час акту любови у примірочній крамнички нижньої білизни у Лідсі вони торкнулися кандидатури Янніка у контексті можливого запрошення до l`amour a trois. Отут вона й згадала з давньої розмови, що його дисертація якимось чином стосується проблем плазми. Та плазма плазмою, а раціональні формули Янніка таки дратували…

Бо ж незаперечним для Освальда залишається факт незбагненного знайомства з Фабіаною, коли спочатку про неї прочитав у ґазеті, а вже тієї ж ночи вони танцювали сальсу й цілувалися, і він ще до