Фрідріх Вольф - Зайчик Перекидайко і Дракс

й далі від нори. Як він тут опинився і скільки отак проспав? Йому здається, що минула ціла вічність…

А скільки ж чекає його любий Дракс? Не можна гаяти й хвилини!

Перекидайко помічає на снігу один, два, три, чотири, п’ять слідів власних лапок. Тепер він знає дорогу! І зайчик кидається у той бік так швидко, немов за ним женеться сама смерть.

Отак Перекидайко потрапляє до зимової оселі борсуків. Він трохи не провалюється в неї, бо двері все ще відчинені, а біля них, помічає зайчик, нерухомо й мовчки, ніби вартовий, стоїть чиясь чорно-коричнева постать.

— Драксе! Мій Драксику! — гукає Перекидайко, хапаючи мовчазного приятеля в обійми. Тане сніг, з м’якої бурої землі вилазять проліски, крокуси й жаб’яче мило. З пагорбів на них дме перший теплий вітер.

— Ти-и? — каже Дракс, втягаючи повітря, а Перекидайко тим часом проводить йому лапкою по носі. — Справді ти?..

— Що, не віриш? — усміхається зайчик.

— Мені снилося…

— Що я більше не прийду…

— Ні, що в тебе було тисяча лапок і кожна — мов маленький золотий пломінчик… Але то все пусте! Ходімо швиденько до батька. Поглянь, як уже розквітла лука!.. Скільки ж я спав?.. Гайда, бо як батько помітить…

У норі так само темно й тепло. Пахне сіном і мохом. Дружне хропіння луною розходиться по всіх куточках борсукової оселі.

Перекидайко тихесенько вмощується під боком у дядечка Дагоберта, а Дракс біля нього.

Та, мабуть, обидва принесли з собою подих весняного вітру. Бо старий борсук починає потягатися і випростує всі лапи. Тоді раптом перекидається на другий бік і натикається на Перекидайка.

— Ой-ой-ой, у кого це такий маленький, м’якенький кожушок? — задоволено мурчить він. — Ти ще тут, сніжко?

— Аякже! — озивається зайча.

Тоді Дагоберт підводиться. Виходить це в нього дуже легко.

— Ото дива! Мій ревматизм як вода змила! А все це твій м’якенький кожушок, сніжечко! Вірне у тебе серце, хіба ж ні?

— Авжеж, — відказує зайчик і нишком проводить Драксові лапкою по носі, так що в того аж борідка кучерявиться від задоволення, а одна волосинка забивається в ніс, і він починає страшенно чхати.

Тоді прокидається й решта борсуків. І, поки Дракс чхає на всю нору, господиня Даша вигукує:

— А де це Перекидайко? Ну лиш, бери віника!

— Перекидайчику, йди гратися! — гукає Дрікс.

— А попоїсти нема чого? — гуде Дрокс.

Отепер-то вже борсуки справді прокинулися від зимового сну. А це означає, що зима справді скінчилася. І наша казка про зайча Перекидайка скінчилася також. Принаймні на сьогодні.