Сергій Вікторович Покровський - Мисливці на мамонтів

Слонихи ступали обережно і весь час повискували, кличучи дітей, які по дитячому легковажно відбивались од стада то ліворуч, то праворуч. Їм подобалося забиратись у кущі і ласувати свіжими гілками. Часом вони починали ганятись один за одним, випереджаючи передніх, ломлячись чагарями.

Пустунам подоболося, розігнавшись, несподівано штовхнути лобом переднього просто у хвіст і примусити його прискорити ходу, щоб уникнути повторного удару. Один з бешкетників утнув такий ризикований жарт навіть на самісінькому краю урвища.

Мамонт якого вдарили, метнувся вбік, і раптом земля поповзла під його ногами, грудки й камінці застрибали вниз, кружляючи в хмарці пилу. Бідне слоня зірвалося з кручі й покотилося разом із зсувом та глиною з карколомної висоти просто на прибережні валуни.

Це скоїлося так швидко, що ніхто з дорослих хуммів не зрозумів, що саме тут сталося, тим паче, що за високими заростями жимолості не видно було обох пустунів.

Стадо йшло далі. Кроки хуммів ніби прискорились. Здавалося, вони вирішили будь-що позбутися своїх набридливих переслідувачів, які не переставали лякати їх вогнем та димом.

Нарешті вони наблизилися до того місця, де починались великий береговий зсув і осип, що утворилися тут, мабуть, дуже давно, бо обвалені частини берега поросли не лише густою травою, а й молодим осичняком та чагарями. Стежка мамонтів спускалася тут навскоси і значно пологіше.

Одна за одною тварини прямували до спуску, притоптуючи траву та обламуючи на своєму шляху зелене гілля осичок. Мисливці уважно стежили за ними згори, сховавшись у зелених хащах, що нависли над кручею.

Мамонтів було багато. Довгу низку їх добре видно було з високого берега. Всіх хуммів можна було б легко перелічити. Біда лише в тому, що мисливці рахували дуже погано і могли тільки сказати, що пальців на руках і на ногах надто мало, щоб перелічити всіх слоних, слонят і самців.

З радістю помітили вони, що, як тільки стадо спустилося на верхню берегову терасу, звірина стежка повернула на південь і хумми рушили нею саме в потрібному напрямку.

Полегшене зітхання вихопилося в усіх трьох, коли вони пересвідчилися, що заклинання не підвело їх і довгий похід хуммів рушив у напрямку селища Червоних Лисиць.

О добра стара Ло, славна покровителько роду! Твоє чаклунство не підвело. Твою чарівну фігурку з слонової кістки недаремно узяли мисливці з рук самої родоначальниці. Адже це найпевніша запорука їхнього мисливського успіху.

Мамонти і люди жили в одній країні багато тисяч літ. Коли люди навчилися полювати разом, вони стали перемагати найбільших звірів. Вовки, ведмеді, печерні гієни з їхніми страшними зубами відступали перед натиском людей з кам’яним знаряддям.

Мамонти довгий час були непереможні, але й на них зрештою почали полювати. Люди навчилися добувати вогонь. Наприкінці літа вони запалювали суху траву, влаштовували лісові пожежі, що наганяли жах на всіх звірів, і навіть на мамонтів. Люди навчилися підстерігати й відлучати од стада новонароджених слонят, щоб потім захопити їх. Вони навчилися влаштовувати пастки й загони, куди попадали й дорослі хумми.

Ось чому велике стадо мамонтів, незважаючи на свою силу, не стало чекати нападу цих пропахлих димом двоногих і вважало за краще уникнути неприємної зустрічі. Пройшовши кілька десятків кроків верхньою терасою, воно знайшло пологий спуск і почало поволі спускатися вниз, до води, на вологу смужку прибережного піску та відшліфованих камінців.

Ао, Улла і Вовча Ніздря спустилися слоновою стежкою слідом за стадом на берег Великої річки. Вони тріумфували. Здавалося, чарівна сила Матері матерів непоборно продовжувала діяти. Вони твердо вірили в те, що їм пощастить загнати мамонтів в околиці селища Червоних Лисиць.

А тоді...

Раптом Улла голосно скрикнув і простягнув руки вперед.

Звідси можна було добре бачити, як передня слониха повернула не на південь, а на північ. Хумми збиралися йти не до селища Червоних Лисиць, а зовсім в інший бік. Що ж це означає? Де ж допомога Матері матерів? Де її могутність? Як зупинити їх? Як змусити повернути назад?

Ао квапливо вихопив з мішка і підняв над головою чарівну статуетку. Вовча Ніздря зашепотів заклинальні слова. Всі троє почали кружляти навколо Матері матерів. Але ніщо не допомагало. Хумми вперто йшли своєю дорогою. Жоден з них не послухався заклинань.

Мисливці з подивом дивилися один на одного і на кістяну фігурку. Куди ж поділася її сила?

Раптом Улла схопив Вовчу Ніздрю за плече.

— Дивись! - прошепотів він зі страхом і показав на лісові верхівки дерев. Осики гойдалися і тріпотіли листям. Слабкий вітерець, який так недавно гнав дим від багаття на мамонтів, тепер змінив напрямок. 

— Пущено за вітром, - багатозначно шепнув Улла і тривожно озирнувся навколо. Вовча Ніздря змінився на обличчі, а завжди сміливий Ао зблід; руки у нього тремтіли.

— Пущено за вітром! - повторив він, як відлуння.

— За вітром! За вітром! - прошепотів і Вовча Ніздря, і було видно, як волосся на його голові стало стовбурчитися. Так піднімається шерсть на загривку у вовка, коли він чує небезпеку.

Всі троє стали пильно вдивлятися в кущі. Гілки їх підозріло гойдалися. Не розуміючи причин зміни вітру, вони вирішили, що хтось сильніший в цих місцях став у них на дорозі. Це він знищив силу закляття, яке допомагало їм досі. Чиясь чужа чаклунська влада втрутилася в їх полювання і повернула все по-своєму. Хоча б один з хумм пішов до селища Червоних Лисиць!

— Це Куолу! - сказав Вовча Ніздря.

У тривозі мисливці спустилися до самої води. Тут проти гирла яру знаходилася та найдовша мілина, якою пройшли мамонти. Долина річки йшла прямо на північ. Там, десь далеко, за розповідями старих, ховалося озеро. З нього народжувався початок Великої ріки, а ще далі лежала Велика Крига. Звідти мчать холодні вітри і приповзають тумани.

Мисливцям було видно, як