Мирослава Горностаєва - Той самий закрут греблі…
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Словом, перейшов я на інший маршрут… На Крарійськ…
Зараз роблю у фірмі, їжджу на «Богдані». Од Південного мікрорайону все до того ж Крарійська. На Правому березі вже сто років не бував, а треба — добираюся через Острівний.
Чув я якось побрехеньку, що коли греблю будували — багато людей загинуло. Це мені котрийсь із старожилів з Вишневого яру оповів. Тоді, в тридцяті, як було — батька Сталін каже: «План давай». І давали…Техніки безпеки ніякої…Тіла ж нібито, так і лишились в бетоні греблі. Навіщо витрачатись на поховання…
А ми поверху їздимо… І не бачимо. А хто побачить — не розповість, як отой мужик з «Опеля».
Гривню, що Дама мені дала, я на ланцюжок почепив і ношу як талісман…
Самої ж Дами так і не довелося більше побачити. А жаль…Юльці-прем’єрші до неї далеко… Тільки й спільного, що коса віночком… Та все одно за неї голосував… Тільки оцього не записуй, бо жінка і досі мене ревнує до Юльки… А ревнувати треба до іншої…та де вона? Хто — зна… Оце і вся історія.
К і н е ц ь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Той самий закрут греблі…», після закриття браузера.
