Марк Сідоній Фалкс - Звільни свого внутрішнього римлянина

Дотепер я говорив лише про чоловіків. Але й жінкам варварів також є чого повчитися у своїх римських сусідів. Природно, що жінка має набагато менше чеснот, ніж чоловік. Їй важко прославитись у нових починаннях через те, що в житті вона має набагато менше можливостей. Жіночі досягнення зумовлені незмінними потребами ведення домашнього господарства. Тому хвалять хорошу жінку завжди просто й традиційно, а опис її кращих якостей не може бути складним або пишномовним. Коли жінки добре пораються з тими самими, щодень однаковими, небагатьма справами, достатньо просто похвалити все жіноцтво. Іноді, звичайно, трапляються випадки, коли жінка може заслуговувати на особисту похвалу, і серед них першою є моя мати. Своєю скромністю, сумлінністю, цнотливістю, послухом, розсудливістю, відданістю та мистецтвом прясти вона є подібною до всіх інших чудових жінок і не поступається їм доброчесністю та мудрістю. Вона була вірною своїм чоловікам і справедливою до дітей (я — її син від другого шлюбу, мого батька вже давно немає серед живих).

Та сама війна з Порсеною, яка вже забезпечила нас двома прекрасними прикладами римського героїзму, надає і чудовий зразок жіночої доблесті. Чимало жінок, натхненних прикладом Муція, почали шукати суспільне визнання. У рамках мирної угоди, якою закінчилася війна між Римом і Порсеною, до Порсени відіслали групу римських заручників, юнаків і дівчат, як гарантію дотримання договору. Однією із заручниць виявилася молода жінка на ім’я Клелія. Разом із невеликою групою інших жінок-заручниць вона зуміла втекти з ворожого табору. Клелія втекла з полону на коні, а потім перепливла Тибр під градом ворожих дротиків. Жодна з жінок не постраждала, і Клелії вдалося повернути їх усіх до родин. Коли втечу було викрито, Порсена зажадав, аби замість усіх заручниць йому повернули одну лише Клелію. Рим на це погодився. Однак після того, як йому повернули Клелію, Порсена, вражений, як і у випадку з Муцієм, відвагою римлянки, дозволив їй відібрати із заручників, які ще залишались у нього, половину — він відпускав їх на свободу і дозволяв повернутися разом із Клелією до Рима. Відважна жінка на дівчат навіть не глянула, а вибрала тільки юнаків, тому що вони могли продовжувати війну. За виняткову вірність вдячні римляни удостоїли Клелію честі, якою вшановували тільки чоловіків: вони встановили її кінну статую на початку Священної дороги[7].

Хай ким ти був, чоловіком чи жінкою, якщо прагнеш вивищитися, мусиш, як казав Дельфійський оракул[8], пізнати себе. Знай свої слабкості і те, над чим треба працювати. Визнач мету і невблаганно жени себе в потрібний бік. Хочеш зробитися претором[9] або консулом? Хочеш мати багато рабів? Хочеш мати доброчесну дружину? Ця книжка допоможе тобі всього цього досягнути.

Проте в такого зростання самосвідомості та результативності є ціна. Таємницею римського успіху не можна оволодіти просто так, нічим не заплативши, хоча плата є мізерною в порівнянні з коштовністю надбання. Платою буде напружена праця. Що довше я живу, то більше упевнююсь у тому, що найістотніша різниця між слабкими та всемогутніми полягає лише в наявності енергії, непогамовному прагненні слави, хай би якими виявилися наслідки для вас особисто. Тяжкої праці не можуть уникнути навіть імператори. Коли Адріан сказав жінці, яка хотіла, щоб він її прийняв, що в нього немає часу, вона відповіла просто: «Тоді не будь імператором». Вивчіть цю книжку уважно, й побачите, що вона дозволяє «романізувати» усі сфери вашого життя. У сотень найзаможніших і наймогутніших римлян я запитував, що, на їхню думку, веде до успіху. Ви також можете навчитися думати як вони.

Як і Муцій, ви маєте відрізати собі шлях назад. Цілковита самовіддача, ані найменшої слабкості. Слава прийде лише до тих, хто зосереджений на ній невідворотно. Ваш розум має бути переповненим прагненням слави настільки, щоб ви вже майже відчували її смак на губах. Так само, як до ворогів, ви маєте бути суворими до себе. Коли великий Юлій Цезар узяв в облогу загін галльських повстанців під Укселлодуном, він твердо вирішив назавжди покінчити із заворушеннями в цій провінції. Він розмістив своє військо навколо стін міста і розпочав удавану атаку. До діла пішли облогові драбини, спеціально для цього змайстровані. Потім наказав військові, що оточило місто, здійняти галас, аби галли думали, що римляни от-от атакують їхні стіни. Тим часом римські сапери, ніким не помічені, прорили тунелі до джерел, із яких галли брали воду, і під прикриттям відволікаючого маневру позбавили місто води. Галли зрозуміли безнадійність свого становища і незабаром здалися. Цезар прийняв їхню капітуляцію. Він не стратив тих, хто вцілів, і не перетворив їх на рабів, як це робилося зазвичай. Замість того він наказав відрубати правицю усім чоловікам боєздатного віку, які залишилися живими, аби ті більше ніколи не змогли підняти зброї проти своїх римських володарів. Відтак Цезар розсіяв цю величезну масу скалічених людей по всій провінції, щоб галли наочно переконалися в тому, як недалекоглядно піднімати зброю проти Рима.

Усім видатним людям доводиться ухвалювати важкі рішення. Рубати голови імператорові має бути простіше, ніж собаці — сідати. Він мусить бути готовим до заколоту — навіть серед власної родини — і до необхідності страчувати найближчих людей. Божественний Клавдій, наприклад, убив тестя, двох зятів, свекра своєї доньки (з яким вони були схожими, як близнюки), Скрибонію — свекруху своєї доньки, свою дружину Мессаліну та багатьох інших. Цей перелік занадто довгий, аби його тут наводити цілком, до того ж все це відбувалося без суду та вироків. І все ж таки Клавдій перебуває на Олімпі серед інших богів. Вчиться і ви йти на все заради цієї високої честі.

Призначення римлян — правити світом. Інші народи вміють робити прекрасні бронзові та мармурові статуї, красномовніше говорять або точніше розраховують рух світил. Доля римлян — повновладно правити цими народами. Встановлювати закон і порядок, берегти мир, виявляти милосердя до тих, хто скорився, і розбивати тих, у кого вистачає зухвалості повстати, — ось на що здатний тільки Рим.

Окрім того, імперія зробила нас багатими. Нерозумно заперечувати, що саме завдяки їй ми маємо теперішній рівень життя. Ми, римляни, краще за всіх знаємо, що таке достаток. Розслабляючись у лазні чи спостерігаючи за чудовими гладіаторськими іграми, римлянин думає про те, як правильно розпорядитися своїми великими статками. Ми контролюємо багатство, а не воно нас. Славетні приклади із ранньої римської історії навчають, як треба правильно чинити в житті, щоб досягнути великих успіхів. А я розповім вам, що робити з багатством і славою, котрі є невіддільними