Микола Остоу - Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть

Але спершу їй треба вмитися.

«Гарно-гарно, не шкодуючи води, — подумала вона і поволі рушила до ванної. — Це таке чудо — справний водогін! Я так люблю тебе, справний водогоне! Давай розповім тобі — за що саме я тебе люблю. Ну, по-перше…»

Відчинивши двері ванної, Пейдж від несподіванки аж рота роззявила. Там, де колись знаходилися ванна, раковина та унітаз, тепер зяяла величезна чорна діра!

— Вуш-ш-ш-ш! — почувся посвист всмоктуваного повітря, і Пейдж відчула, як ноги відриваються від підлоги, а її повільно тягне до краю прірви.

— Агов… Хто тут? Лео? — невпевнено гукнула вона. — Пайпер? Де ви є? Коли це наша ванна встигла перетворитися на чорну діру, скажіть на милість? — Пейдж вхопилася за одвірок, щоб її не засмоктало у роззявлену безодню. — Оце дивина!

Різкий порив вітру зірвав еластичну зав’язку з її волосся, і воно, безладно розпатлавшись, стало тріпатися і застити їй очі. Намагаючись не впасти у безодню, Пейдж ще міцніше вхопилася за одвірок руками, а ногами спробувала намацати хоч якусь опору.

— Лео! — скрикнула вона цього разу гучніше. Лео просто не міг її не почути. Урешті-решт, він же янгол-хоронитель, тож порятунок — його робота й обов’язок. Окрім того, він був неподалік, на першому поверсі, а звук телевізора був не настільки гучний, щоб її не можна було почути.

— Це ти, Пейдж? Що трапилося? — скрикнула Пайпер, хутко піднімаючись сходами.

— Казна-що! — озвалася Пейдж. — Поклич Лео! Мерщій!

— Я вже тут! — вигулькнув Лео поруч із нею. — Що тра… Ні фіґа собі!

— Еге ж, «ні фіґа собі»! Кращої назви і не вигадати, — вигукнула Пейдж, перекрикуючи посвист повітря. — Гадаю, що спершу треба спробувати зачинити двері. А потім, мабуть, слід буде взяти чаклунську книгу і пошукати там потрібне заклинання. Але ж я не можу дотягнутися до дверей, бо мушу міцно триматися, а третьої руки, на жаль, не маю!

— Спробуй подумки з’єднати свою руку з дверима, — порадив Лео, — а я подумки з’єднаюся з тобою.

Долаючи ураганну силу протягу, Пейдж кивнула на знак згоди. Потім примружилася, намагаючись сконцентруватися і скерувати усю свою енергію на двері, що розгойдувалися під шаленими поривами вітру.

— Двері, зачиніться! — вигукнула вона, окресливши простягнутою рукою їхню уявну траєкторію.

Мить — і двері, гойднувшись до неї із нестримною силою, з гучним гепанням вскочили назад у одвірок. Усе це сталося так швидко, що Пейдж ледь встигла прибрати пальці, і її відкинуло назад з силою не меншою, аніж мить тому притягувало до прірви. Раптом їй пригадався урок фізики у десятому класі: дія дорівнює протидії. Раз! — і вона досить безцеремонно плюхнулася просто в обійми Лео, а той ледь встиг її підхопити.

— А тепер розкажи мені про злобних космічних прибульців, — сухо мовила Пейдж, знічено поглянувши на нього знизу вгору.

Дивно, але в чаклунській «Книзі таїнств» не містилося якихось безпосередніх посилань на химерні портали, що ні з того ні з сього відкриваються у ванній кімнаті. Ця книга містила короткий виклад історії чаклунства та зведення різних заклинань і передавалася від одного покоління Холівелльських відьом до наступного. Для дівчат вона була більше, аніж просто посібник. Часто вона слугувала безпосереднім керівництвом до дії. Ось і цієї ночі в ній віднайшлося кілька заклинань стосовно того, як повернути змінені форми до попереднього стану, хоча про причини того, що трапилося з Пейдж у ванній кімнаті, там не було ані слова.

— Що ж, нагальну проблему ми усунули, але це як тимчасовий пластир, а не остаточне вирішення, — зазначила Пейдж, знервовано притопуючи ногою й оглядаючи горище. — Мушу сказати, мене аж ніяк не влаштовує, що ота чорна діра може знову з’явитися будь-де і будь-коли.

— Ти нейтралізувала її своєю потужною магією, — відповів Лео. — Гадаю, тепер вона не скоро з’явиться.

— Але чому б нам не розібратися в суті цієї проблеми, га? — спитала Пайпер, чукикаючи на коліні Ваята, а вільною рукою гортаючи «Книгу таїнств». Малий перебував у щасливому невіданні щодо виниклого ускладнення, хоча прокинувся кілька годин тому. — Я хочу сказати, що краще вжити заходів, аніж потім жалкувати.

— Цілком згоден, — підтримав її Лео, — та от тільки ти майже годину гортаєш книгу, але ще ні на крок не наблизилася до відповіді. Ми мали довгий і важкий тиждень. Давайте спершу гарненько відпочинемо, а завтра вранці я переговорю зі Старійшинами. Може, вони підкажуть нам, що робити. (Старійшини — це щось на кшталт верховної ради чаклунів. Лео як янгол-хоронитель мав на них безпосередній вихід, і це часто ставало у пригоді.)

— Якщо в нашого будинку поїхала стріха, то, на мою думку, ігнорування проблеми аж ніяк не сприятиме її розв’язанню, — зауважила Пайпер.

Лео заспокійливо поплескав її по плечу.

— Ніхто й не каже, що нам треба її ігнорувати. Я просто хочу сказати, що з нагальною проблемою ми впоралися, і тепер нам всім піде на користь добряче виспатися.

Пейдж позіхнула.

— Мабуть, він має рацію. Тим більше, що на мене чекає журнал пліток і чашка чаю. А завтра вранці, як тільки прокинемося, відразу ж візьмемося за цю справу.

— Прекрасно, — погодилася з нею Пайпер. — Я теж почуваюся не надто бадьоро. Але хочу дати тобі одну пораду, сестро.

— Яку пораду? — жваво спитала Пейдж.

— Краще б ти вмилася у ванній на першому поверсі. Поки ми з усім цим не розібралися, — порадила Пайпер і знизала плечима. — Просто так, для остороги.

— Маєш рацію, сестро, — кивнула Пейдж, — слушна порада.

Уранці ситуація поліпшилася. Хоча сестри й не дізналися достеменно про причини вчорашньої халепи, але принаймні все довкола виглядало блискучим і новим. Лео, як і обіцяв, подався на зустріч із Старійшинами, а Пайпер посьорбувала каву, годуючи з ложечки Ваята. Пейдж гортала сторінки газети, сподіваючись у такий спосіб відволіктися, щоб мати змогу кинути свіжий погляд на всі ті химерні халепи, що досаждали їм у цьому старому будинку. Хоч там що, вона збиралася провести цілий день вдома і знову, сторінка за сторінкою, ретельно проглянути «Книгу таїнств». І витратити на це стільки часу, скільки знадобиться.

«Чорні діри не виникають просто так, на порожньому місці, — похмуро розмірковувала Пейдж. — Особливо в будинку, де живуть відьми».

— І то правда, не виникають, — підтвердила Фібі, заходячи в кухню з так само похмурим виразом обличчя. Її коротко острижене волосся було неймовірно скуйовджене і притиснуте, бо вона, мабуть, спала, упершись головою у спинку ліжка. Виглядала Фібі змореною.

— Відколи це ти додала читання думок до свого репертуару? — з докором поцікавилася Пейдж.

— А що тут такого незвичайного? Я ж екстрасенс. А