Камілла Лекберг - Крижана принцеса

її. На голові балансував непропорційний маленький капелюх. Матеріал був подібним на фетр і теж був якогось незрозумілого зеленого кольору — кольору моху. Очі були маленькими й посадженими в товсті повіки. Зараз вони дивилися на Еріку претензійно. Певно, вичікували, поки вона відповість.

— Ой, так, це було не особливо приємно.

Ельна розуміюче кивнула.

— Так, я забігла до пані Росенґрен, і вона розповіла, що проїжджала неподалік і бачила карету швидкої біля будинку Карлґренів, і ми одразу ж зрозуміли, що, напевно, трапилося щось жахливе. І вже потім, після обіду, я випадково з телефонної розмови з лікарем Якобссоном довідалася про цю трагічну подію. Так, розказали мені як велику таємницю. Лікар зобов’язаний зберігати конфіденційність, і це треба поважати.

Вона кивнула, щоб показати, наскільки поважала зобов’язання лікаря Якобссона дотримуватися службової таємниці.

— Усього-на-всього молода людина. Нічого дивного, що люди цікавляться колишнім. Особисто мені завжди здавалося, що вона була надто нервовою й напруженою. Я знала її маму Бірґіт дуже давно, і це була людина, чиє обличчя виказувало знервованість, а це, як відомо, спадкове. Вона була зарозумілою, та Бірґіт, навіть коли Карл-Ерік отримав престижну роботу директора в Ґетеборзі. Їй уже тоді Ф’єлльбакка не годилася. Ні, це мало бути велике місто. Але ось що я тобі скажу: гроші ще нікого не зробили щасливим. Якби дівча виросло тут замість того, щоб поривати зі своїм корінням і переїжджати до великого міста, тоді б цього точно не сталося. Я гадаю навіть, що вони відправили геть бідне дівча до якоїсь школи у Швейцарії, а як там усе відбувається, у таких місцях, знають усі. Так-так, таке залишає глибокий слід у душі до кінця життя. До того, як вони переїхали звідси, це була найприємніша й найзавзятіша дівчинка, яку тільки можна було пошукати. Хіба ви не гралися разом, коли були маленькі? Так, я справді так мислю…

Ельна продовжила свій монолог, та Еріка, нездатна зарадити біді, почала гарячково шукати привід для завершення розмови, яка вже почала набувати неприємного напрямку. Коли Ельна замовкла, щоб перевести подих, Еріка скористалася цим шансом.

— Було надзвичайно приємно поспілкуватися, але, на жаль, мені вже час іти. Багато справ, як ти розумієш.

Вона постаралася зробити якомога жалюгідніший вираз обличчя, сподіваючись, що Ельна нарешті її відпустить.

— Так, звичайно, дорогенька. Я й не подумала про це. Певно, для тебе це дуже важко, і ще гірчить спомин про твою власну родинну трагедію. Ти маєш пробачити старій таку необачність.

Після цього Ельна мало не просльозилася, та Еріка тільки милосердно кивнула, поспішаючи розпрощатися. З полегшенням вона продовжила свою подорож до крамниці Єви, сподіваючись, що більше не натрапить на ще якихось доскіпливих пані.

Але їй не поталанило. Так чи інакше вона зустрілася ще з десятком схвильованих мешканців містечка й не наважувалася видихнути спокійно, поки не повернулася додому. Батьки Алекс приїхали до Ф’єлльбакки вчора пізно ввечері й зупинилися в сестри Бірґіт.

Еріка поклала пакунки з їжею на кухонний стіл і почала діставати продукти, та, на жаль, сумки не були наповнені необхідними й корисними товарами, які вона планувала купити в крамниці. Але якщо вона не могла собі дозволити трохи солодощів такого нікудишнього дня, як сьогодні, то коли б це мало статися? Як на те, у животі забурчало, і вона розклала колом на тарелі дванадцять ковбасок, що нагадували булочки з корицею, і подала їх разом із чашкою кави.

Здавалося, приємно сидіти й дивитися з вікна на знайомий краєвид, але вона ще й досі не звикла до тиші в будинку. Звичайно, вона бувала раніше вдома сама, але то було зовсім інше. Тоді відчувалася присутність, усвідомлення того, що хтось коли-небудь відчинить двері й зайде до будинку. Тепер здавалося, наче душа будинку зникла.

Перед вікном лежала татова люлька й чекала, коли її знову наповнять тютюном. Запах досі не вивітрився в кухні, але Еріці здавалося, що з дня на день він слабшав.

Їй завжди подобався запах люльки. Коли вона була маленькою, часто сиділа в тата на колінах і, заплющивши очі, притулялася до його грудей. Дим від люльки просочувався в його одяг, і цей запах у її дитячому світі означав захищеність і надійність.

Ставлення Еріки до матері було дуже складним. Вона не могла пригадати хоча б одного випадку з дитинства, коли бачила від неї прояви ніжності: обійми, погладжування, слова підтримки. Елсі Фалк була твердою й непримиримою жінкою, яка підтримувала будинок у бездоганному порядку, але ніколи не дозволяла собі нічому радіти в житті. Вона була глибоко релігійною і, як і в багатьох богусленських громадах, виросла в середовищі, яке досі зазнавало впливу проповідей священика Шартау. Вона ще з дитинства усвідомила для себе, що життя — це тривале страждання, винагороду за яке можна заслужити в іншому житті. Еріку часто цікавило, що батько зі своєю доброзичливістю та почуттям гумору знайшов в Елсі, і одного разу в підлітковому віці вона в гніві запитала про це батька. Він навіть не розізлився. Тільки сів поруч і поклав руку на її плече. Після чого сказав, що вона не має так сильно засуджувати свою матір. Одним людям важче висловити свої почуття, аніж іншим, пояснив він і погладив її по щоках, які від злості все ще були червоними. Тоді вона не слухала й усе ще була переконана, що він лише намагається приховати те, що для Еріки було цілком очевидним: мати ніколи її не любила, і цей тягар доведеться нести все подальше життя.

Еріка вирішила прислýхатися до своєї інтуїції й відвідати батьків Александри. Втратити батьків було важко, але це відповідало певному природному процесу. Втратити дитину, однак, було жахливо. До того ж вони з Александрою були колись найкращими, нерозлучними подругами. Звісно, це було майже двадцять п’ять років тому, але чимала частина її світлих спогадів із дитинства була тісно пов’язана з Алекс та її родиною.

Будинок здавався занедбаним. Тітка та дядько Александри жили на вулиці Талльґатан, якраз посередині між центром Ф’єлльбакки та місцем для кемпінгу в Селвіку. Будинок був розташований високо на пагорбі, і газон, здавалося, спускався до дороги з тієї сторони, яка вела до води. Вхідні двері були з тильного боку будинку, і Еріка повагалася перед тим, як натиснути на дзвінок. Сигнал пролунав і затих. Ні звуку не було чутно зсередини дому. Щойно вона хотіла повернутися й піти, як двері повільно відчинилися.

— Так?

— Доброго дня! Це Еріка Фалк. Це я…

Вона не договорила речення до