Сергій Володимирович Кисельов - Веселий ярмарок

Лопань і Дніпро:

«Як новий прогресу вияв —

пречудова річ метро».

Хоч була, як біг я в Спілку,

придибенція така:

у метро, як у копилку,

опустив я п'ятака.

Стерта ж ця монета клята

не добрала щось ваги:

йду — аж автомат лещата

защепив біля ноги.

Недобачиш — так і влупить!

Люди ж дивляться з боків:

«Автомат — і то не любить

надто стертих п'ятаків!»

Я розсердивсь — от морока:

не пуска мене п'ятак!

Та коли отямивсь трохи,

то про це подумав так:

«От загальній би культурі

корисніш було в сто крат,

щоб у нас в літературі

був подібний автомат.

Щоб стояв, як у дозорі,

не пускав творців таких,

що слова в їх кожнім творі,

наче стерті п'ятаки».

Дмитро Білоус

ХОДУМЕНТ

Збагнувши назви: Хотів, Літки,

сказав професору студент:

— Це зрозуміло. Але звідки

походить назва «Ходумент»?

Такий є хутір на Сумщині

десь біля їхнього села.

Тому й цікаво знать хлопчині,

від чого назва ця пішла.

Протер професор окуляри,

шукаючи еквівалент.

Перебира словесні пари:

і постамент, і позумент,

і рудимент, і монумент,

і перманент, і реманент...

Народ же звідки хочте візьме:

в історії якийсь момент

зійшлись грецизми й латинізми —

то, певно, звідси й Ходумент…

Ось експедицію послали

у мовну зону вздовж Сули.

Тож наші інтелектуали

і на Сумщину прибули.

На схилі при шкільнім подвір'ї

стоять професор і студент.

Через долину на узгір'ї

лежить і хутір Ходумент.

Вони й питаються у тітки,

що йде з сусіднього села,

про Ходумент:— Скажіть нам, звідки

цікава назва ця пішла?

Не вчившися латині зроду,

їх тітка та розбила вщент:

— Та звідси ж мент єдиний ходу,

тому й зоветься Ходумент!

Василь Большак

ПЕДАГОГІКА

Аспірантці і дисертантці Оксані Коваль добряче пощастило. Керівник її кандидатської роботи про виховання дошкільнят в родині — не хто інший, як неперевершений авторитет у цій галузі науки професор Степан Артемович Дитяткін. Дошкільнята, скажемо просто, годують і одягають професора Дитяткіна. Адже Степан Артемович і кандидатську, і докторську дисертації захистив на маленьких діточках.

А скільки книг написав шановний професор про те, як треба вестися батькові й матері, тітці й дядьку з Петьком чи Митьком!

І коли знайдеться той, хто подумає, буцім Оксана не хвилювалася, поспішаючи до Степана Артемовича, той погано подумає. Бо сьогодні професор скаже своє слово про її дисертацію. Чи варто з нею виходити на люди, тобто на вчену раду. Вимоги до дисертації тепер серйозні. Он до простого уроку в школі яка строгість: мусиш свій урок тісно пов'язати і з подіями в Гані, і зі збиранням металобрухту чи кукурудзи.

А про дисертацію годі й казати. Треба виявити обізнаність з представниками шкіл, і течій, починаючи з Конфуція, Квінтіліана, Кампанелли, Песталоцці...

Особливо професор любить посилатись на Песталоцці: «Ще знаменитий Песталоцці вчив, застерігав, закликав...» Можна забути Рабле і Еразма Роттердамського, а Песталоцці обов'язково де-небудь треба приткнути.

А сама архітектоніка дисертації, як любить говорити професор Дитяткін, теж складна. Він звелів розікласти всі інгредієнти (улюблене слівце Степана Артемовича) на свої місця в процесі науково-педагогічного дослідження: а) спостереження, б) експеримент і таке інше.

Щоб вивчити пункти «а» та «б», Оксані довелося більше року попрацювати у дитячому садку. Важко було застосовувати оті інгредієнти професора Дитяткіна на практиці, бо діти ніяк не хотіли укладатися в пункти «а» та «б». І вели себе просто як діти, а не як об'єкти для «а) спостереження» і для «б) експериментів» дисертанта.

Степан Артемович полюбляв питання: «А як би на це подивився Песталоцці?»

Оксану не дуже обходило, як би Песталоцці оцінив її дисертацію. От як подивиться строгий і безкомпромісний професор Дитяткін? Оце хвилювало. І чим ближче підходила Оксана до будинку, де жив Степан Артемович, тим швидше колотилося її серденятко. Бачила в уяві строгого професора: він у темному костюмі, білосніжній сорочці і чорній краватці. Чула його зауваження до дисертації: «Да-с, шановна Оксано Петрівно. Відчувається: дисертантка надто ліберальна у ставленні до своїх вихованців». Ще й зітхне, додасть: «Жіночий лібералізм. М'якотілість жіноча. Ще Песталоцці казав... Да-с!»

А ось і той будинок, а ось і квартира, в якій уже доводилося бувати і на консультаціях, і на заліках. Двері чомусь прочинені, чути собачий гавкіт. Але ж у квартирі професора Дитяткіна ніколи не було собак... Може, тепер завели?

Оксана увійшла, сторожко оглянулась довкола, боячись аби не пошматував Рябко чи Сірко її нової сукні. Та собаки не було. І тут вона почула з кабінету:

— Гав, гав-гав, грр... Гав, гав-гав... Гррр...

— Дідусю! Ну, дідусю! Ще погавкай! І погарчи. Ну, кому я сказала!

Впізнавши голос професорської онуки Еллочки, дисертантка сторопіла.

— Еллочко,— жалібно просив пощади Степан Артемович,— дідусь уже стомився.

— Не буду їсти, не буду їсти!— затупала-забила каблучками об паркет онука.— Ще погавкай, тоді їстиму...

Професор Дитяткін зітхнув і став далі гавкати й гарчати.

«Експеримент, — здогадалась дисертантка. — Степан Артемович здійснює педагогічний експеримент. Це один з інгредієнтів у системі виховання». У напіврозчинені двері Оксана побачила керівника своєї роботи... під столом.

— Гав, гав-гав, гррр... Гав, гав-гав, грр...

Онука заливалася срібним, розкотистим сміхом. Професор виліз з-під столу, обтрусив піжаму, зітхнув:

— Ну, тепер їж...

Онука затупала ніжками і зарепетувала:

— Ти обіцяв ще жабкою поплигати. Поплигай жабкою!

І строгий, безкомпромісний професор, покрутивши головою, заходився плигати по кабінету жабкою... А онука весело сміялася.

— Дід жабка, дід жабка!..

Нарешті задиханий, втомлений підвівся і впав на диван, витираючи щедро зрошену потом лисину.

— Ну й мучителька... Їж уже, а то он реміняку дістану...

Еллочка закопилила губку і знехотя почала копирсатися виделкою у тарілці.

На порозі стала Оксана і кинула погляд на Еллочку:

— Степане Артемовичу, це експеримент?

— Який там експеримент,— зітхнув професор і у пом'ятій піжамі підвівся назустріч дисертантці.— Таке вреднюще дитя вдалося. Ради не дамо. Просто мучителька.

— Пробачте... А як же Песталоцці?

— Пе-ста-ло-цці,— глузливо протяг професор і махнув безсило рукою.— Теоретично воно легко... а) — спостереження, б)— експеримент...

— А ваші книги і лекції?— не могла заспокоїтись дисертантка.

— Книги і лекції про дітей взагалі. А ця мучителька — рідна онука...

Василь Большак

ЛЕДІ, ЛОРД І ГАЛЬКА

І в наш «Ранок» іноземні делегації навідуються. Дзвонять якось з райцентру.

— Не одлучайтесь