Сергій Володимирович Кисельов - Веселий ярмарок

— Хай їдуть. Я з ними ще на Ельбі стрічався, і з Айками, і з Майками.

Аж ось і гості.

— Хав ду ю ду. Чеамен колектів фам.— Драстуйте, мовляв. Я голова колгоспу.

— Містер чеамен розмовляє по-англійськи?— аж роти пороззявляли гості.

— Йес. Так. Трохи навчився на Ельбі... Трохи в Тімірязєвці... Кого маємо честь приймати?

І тут довелося мені роззявити рота. До нас у гості приїхав сам лорд, він же міністер без портфеля...

Лорд свою жінку представив мені. Смішна така молодиця і худа. Ось як воно, значить: чоловік без портфеля — і жінка худа. І по-російськи тямить. Ходили ми довгенько. Гостям уже треба їхати обідати. А лорд нишпорить по хазяйству, придивляється до всього, принюхується. Побували ми на фермі. А таки добряча у нас ферма, цирком називають. Повернув рубильник — і побігли по транспортеру буряки, натиснув на другий — і сінне борошно зашелестіло.

— Оу! — видихнув лорд.— О'кей!

— От тобі й на!— сказала по-російському, а скривилася по-англійському худа леді.

І немов аж скисли обоє.

Та ось загорілися в гостей очі, націлились фотоапарати, задзижчали кінокамери. Знайшли потрібний їм об'єкт, знайшли!

То був старезний телятник. Він єдиний залишився після фашистського розгрому. Тепер це наш музейний експонат. Делегаціям показуємо — ось із чого починали господарювати по війні. Пояснюю це безпортфельному лорду, цибатій леді.

Перестали дзижчати камери. Питаю про обід.

— Може, перекусите? У нашій чайній?

Присіли лорд і леді, інша іноземна челядь. Та й люд колгоспний надійшов — не щодня ж зустрічаємось з лордами!

І Галька моя тут, сидить поруч, моя цариця, красива, навіть лордиха похвалила:

— А леді Галька — гарна. Я саме такою і уявляла українку.

Я тим часом виголошую тост:

— Фо ніс енд френшіп! За мир і дружбу тобто. Будьмо!

Міністр пригубив і поставив чарку. Моя Галька роз'яснила — у нас звичай такий: першу треба допити. Лорд благально подивився на свою худу. Та кивнула — звичай є звичай. Сьорбнув гість нічогеньку чарчину і аж крякнув — губами водить, наче карась на березі.

І знову тости: «За королеву Єлизавету! Будьмо!»

Лорд зирк на леді, а та — звичай є звичай...

По тому — за леді-міледі. А лорду заманулося ще й за леді Гальку.

Я вже бачу — треба зупинити цього, без портфеля. Натякаю — тільки першу до дна належиться... А міністр

без портфеля кричить:

— Я полюбив юкрейніан горілку. Як там у вас: дьорнем іншої

Розвезло безпортфельного: «Ви гегемоністи, у вас є сателіти!» Диви, думаю, це ж ти без портфеля та такий хоробрий. А як дадуть портфель? Натякаю: у нас у гості ходять з добром. Та куди там...

І тоді я даю лордові несподіваний бій. Довга леді ледь встигає витлумачувати лорду. Згадав я й Індію, і Близький Схід, і Кіпр, і Йємен... І історію, і географію. Питаю гостя: «Ду ю андестенд мі?» Чи второпали?

Зиркає безпортфельний на мене.

— Містер чеамен — супермен. Так одбрить міністра. Була б моя воля, я б містера чеамена призначив прем'єром Англії.

Може, я не захочу? А лорд лізе цілуватися. Що ж, і я цмокнув містера для годиться. А леді оченята свої аристократичні примружила і питає мене розпроєхидно:

— Це у вас теж звичай — цілувати тільки чоловіків? Галька моя на ногу наступає: «Гляди, поцілуйся з таранею англійською! Тоді й додому не приходь».

Подумавши, кажу:

— Пі, мила леді. Цілують у нас чужу жінку, коли чоловіка дома немає.

Як зарегоче леді-міледі, аж на стіл упала:

— Їв пас так.

І Довго гомоніло село по тому. Буває, як забарюсь коли районі, леді моя, Галька, натякає:

— Що тобі тепер Галька, як з тією сухореброю мало не поцілувався. А мо', й поцілувався... Недарма ж телеграми з самої Англії надходять...

Де вона взялась на мою голову, та леді! Мало мені свого клопоту, так на тобі ще й міжнародний!

Володимир Бондаренко

ПІДКЛАЛИ ПОРОСЯ

У двері тихенько пошкрябали. Потім до кабінету голови колгоспу Сидора Калениковича Чорноіваненка просунулася схожа на більярдну кулю голова. Голова ця непомітно переростала в шию, а шия — в тулуб.

— Що трапилося, Солохо?— запитав голова.

— Неприємності, Сидоре Калениковичу,— трагічним голосом повідомив Петро Солоха, завідувач ферми.— 3 отієїгрупи, що на спецраціоні, зникло порося за номером вісімнадцятим.

— Як це зникло?

— Я тут збоку,— забожився Солоха,— моя рука без вашого дозволу не підніметься на тих, що на спецраціоні. Це сторож Петро Чуприна не догледів. Звечора я перевіряв — тринадцять їх було, а вранці — лише дванадцять. До речі, цей Петро, як тільки я натякнув про оце нещастя,— і ваш, і мій авторитет почав підривати.

— Як це — підривати?— насторожився голова.

— У присутності доярок висловився, що у вас і в мене голови з «козою», а в нього здорова, і ми зі своїх голів на його голову хочемо щось перекласти. Що саме, я не розібрав, бо доярки зареготали.

— Ти диви, який мудрак! — мовив Сидір Каленикович.— Ще невідомо, у кого голова з «козою». Карбованцем таких карати треба, щоб знали, як колгоспне добро берегти. Тільки от що, критика має бути обгрунтованою. Ти впевнений, що номер вісімнадцятий зник саме цієї ночі?

— Аякже,— підтвердив Солоха.— У мене записано, коли яке порося зникло.

.— Записано то записано,— все ще вагався Чорноіваненко,— а мені чомусь здається, що вісімнадцятого з'їли на іменинах у головбуха Квочки.

— Дозвольте вам заперечити,— мовив завідувач ферми, глянувши у записник, пухкенький, як і щоки господаря.— На іменинах Гавриловича ми з'їли двадцятого номера. Ось, погляньте, у мене значиться: Квочка — 90 кг живої ваги.

— Ти чого з секретними даними носишся? Хочеш і собі, і мені свиню підкласти? Я ж у записках вказую: прочитай, зроби і порви.

— Не турбуйтеся, Сидоре Калениковичу,— гаряче запевнив його Солоха.— Коли що — пожую і проковтну.

— Ну, гляди мені,— попередив голова.— Що там далі?

— Далі дев'ятнадцятий. Пригадуєте ювілей завгара?

— Авжеж,— підтвердив Чорноіваненко.— Завгар на день раніше від мене народився.

— Правильно,— погодився Солоха,— але до ваших іменин вісімнадцятий ще не сягнув кондиції, тому головою наклав сімнадцятий. А вісімнадцятого я тримав до ювілею вашої Степаниди Іванівни. І раптом...

— Та-а-к,— з притиском вирік Сидір Каленикович,— треба кінчати з безгосподарністю. Пиши!

Написалося таке: «За безгосподарність, допущену сторожем Чуприною П. І., вважати, що