Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і напівкровний принц

повідомлялося, що це була самотня жінка середнього віку. Це було… жорстоке вбивство. Був великий розголос. Поліція просто збита з пантелику ви розумієте.

Фадж зітхнув.

— Ясно, що збита. Її ж убили в замкненій зсередини кімнаті, правда? Зате нам достеменно відомо, хто саме її вбив, хоч ми анітрохи не наблизилися до того, щоб його зловити. А тоді ще й Емеліна Венс, про неї ви, мабуть, не чули…

— Ще й як чув! — вигукнув прем’єр-міністр. — Це сталося, між іншим, недалечко звідси, якраз за рогом. Газета цю подію смакували: «Порушення закону й порядку під носом у прем’єр-міністра…»

— І ніби цього було замало, — вів далі Фадж, майже не слухаючи прем’єр-міністра, — розвелося повно дементорів. їхні зграї нападають скрізь…

У добрі старі часи ця фраза здалася б прем’єр-міністрові якоюсь тарабарщиною, але тепер він був мудріший.

— Я думав, що дементори охороняють в’язнів Азкабану, — обережно уточнив він.

— Так було, — втомлено пояснив Фадж. — Колись. Тепер вони залишили в’язницю і приєдналися до Того-Кого-Не-Можна-Називати. Мушу зізнатися, що це був удар у спину.

— Ви начебто казали, — перепитав прем’єр-міністр, відчуваючи, як його охоплює жах, — що ці істоти висмоктують зі своїх жертв надію й радість?

— Саме так. І вони розмножуються. Ось чому стоїть такий туман.

Прем’єр-міністр відчув слабкість у колінах і впав у найближче крісло. Від думки про невидимих істот, що тиняються по містах і селах, сіючи серед виборців відчай і безнадію, він трохи не зомлів.

— Послухайте мене, Фадж… ви мусите щось зробити! Ви міністр магії й несете за це відповідальність!

— Мій любий пане прем’єре, невже ви вважаєте, що після таких подій я залишився міністром магії? Мене звільнили три дні тому! Уся чаклунська громада два тижні вимагала моєї відставки. Я за увесь термін свого перебування на посаді ще не бачив чаклунів такими згуртованими! — зробив відважну спробу всміхнутися Фадж.

Прем’єр-міністрові на мить забракло слів. Хоч він і був обурений ситуацією, в якій опинився, та не міг не співчувати цьому зіщуленому чоловікові, що сидів навпроти.

— Я вам співчуваю, — видушив він нарешті. — Чим можу допомогти?

— Це дуже люб’язно з вашого боку, пане прем’єре, але нічим. Мене прислали повідомити вас про останні події й відрекомендувати мого наступника. Я думав, що застану його тут, та йому, звичайно, зараз ніколи, бо стільки всього діється.

Фадж озирнувся на портрет гидкенького чоловічка в довгій і кучерявій срібній перуці, що кінчиком пера колупався у вусі.

Перехопивши Фаджів погляд, портрет доповів: — Він зараз буде тут, тільки допише листа Дамблдорові. — Бажаю йому успіху, — сказав Фадж з гіркотою, що вперше прозвучала в його голосі. — Минулі два тижні я писав Дамблдорові двічі на день, та він не реагував. Якби ж він був готовий переконати хлопця, то я, можливо, й досі б… може, Скрімджерові пощастить більше.

Фадж явно засмутився й замовк, але цю мовчанку одразу порушив портрет, заговоривши бадьорим офіційним тоном.

— Маґлівському прем’єр-міністрові. Прохання про зустріч. Терміново. Прошу відповісти негайно. Руфус Скрімджер, міністр магії.

— Так-так, добре, — неуважно відповів прем’єр-міністр і ледь помітно здригнувся, коли язики полум’я за решіткою знову стали смарагдово-зелені, шугонули вгору й закрутилися ще одним чаклуном, за мить вивергнувши його на антикварний килим. Фадж підвівся, прем’єр-міністр, трохи повагавшись, теж устав. Новоприбулий випростався, обтрусив довгу чорну мантію і роззирнувся.

Першою прем’єр-міністрові сяйнула дурнувата думка, що Руфус Скрімджер дещо нагадував старого лева. У гриві його рудуватого волосся й кошлатих бровах світилися пасма сивини; з-за темних окулярів у металевій оправі гостро зиркали жовтуваті очі, а рухи вирізнялися стрункістю та пружною грацією, хоч він трохи й накульгував. Прибулець одразу створював враження якоїсь проникливості й непохитності. Прем’єр-міністр навіть подумав, що розуміє, чому в такі грізні часи чаклунська громада, обираючи собі лідера, надала перевагу не Фаджеві, а Скрімджеру.

— Як ся маєте? — ввічливо привітався прем’єр-міністр, простягаючи руку.

Скрімджер похапцем її потис, окинув поглядом кабінет, а тоді вийняв з-під мантії чарівну паличку.

— Фадж вам усе розповів? — поцікавився він, підходячи до дверей і торкаючи замкову щілину чарівною паличкою. Почулося клацання замка.

— Е-е… так, — відповів прем’єр-міністр. — І якщо ви не проти, я волів би, щоб двері були незамкнені.

— А я волів би, щоб мені не заважали, — кинув Скрімджер, — і не стежили за мною, — додав він, спрямовуючи чарівну паличку на вікна, щоб їх завісили штори. — Я людина заклопотана, тому відразу до справ. По-перше, треба поговорити про вашу безпеку.

Прем’єр-міністр витягся на весь свій зріст і відповів:

— Мене цілком задовольняє моя нинішня охорона, дуже вам дя…

— А нас не задовольняє, — урвав його Скрімджер. — Нещасні будуть маґли, якщо їхній прем’єр-міністр потрапить під дію закляття «Імперіус». Ваш новий секретар.

— Я не збираюся звільняти Кінґслі Шеклболта, якщо ви це маєте на увазі! — гаряче заперечив прем’єр-міністр. Він надзвичайно працьовитий, виконує вдвоє більший обсяг роботи, ніж інші…

— Це тому, що він чаклун, — пояснив Скрімджер, не кліпнувши оком. — Аврор високої кваліфікації, якого призначили вас захищати.

— Стривайте! — заявив прем’єр-міністр. — Ви не можете вводити своїх людей у мій штат! Це я вирішую, хто в мене працюватиме!

— Мені здавалося, що ви Шеклболтом задоволені? — холодно перепитав Скрімджер.

— Я… так би мовити, був…

— Тоді все гаразд, чи як? — запитав Скрімджер.

— Я… ну, поки Шеклболт працює так… е-е… нехай, — непереконливо пробурмотів прем’єр-міністр, але Скрімджер його, здається, й не слухав.

— Тепер про Герберта Чорлі… вашого заступника, — провадив далі він. — Того, що розважав людей, наслідуючи качку.

— І що з ним? — запитав прем’єр-міністр.

— Це явна реакція на погано виконане закляття "Імперіус", — пояснив Скрімджер. — У голові в нього все переплуталося, але він і далі може бути небезпечний.

— Він тільки крякав! — слабко заперечив прем’єр-міністр. — Трохи відпочинку… можливо, менше пити…

— Зараз його обстежує група цілителів з лікарні магічних хвороб і травм імені Святого Мунґо. Він уже намагався трьох задушити, — повідомив Скрімджер. — Гадаю. буде краще, якщо ми на певний час ізолюємо його від маґлівської громади.

— Я… але… з ним усе буде гаразд? — стурбовано запитав прем’єр-міністр. Скрімджер, уже йдучи до каміна, лише знизав плечима.

— Це все, що я мав сказати. Триматиму вас