Андрій Анатолійович Кокотюха - Таємниця підводного човна

випадково. Тобто нічого не крадуть випадково, проте коли злодій націлився на живе створіння, тварину, птаха чи плазуна, напевне знає, кому й куди його потім прилаштувати. Точніше — продати за великі гроші. В міліції, скоріше за все, скажуть, що Футбика за той час, поки вони прийшли зі скаргою, вже вивезли подалі від селища Тим паче, що у викрадача швидкісний військовий катер, а це означає, що викрадачі — люди серйозні, організовані, а отже — невловимі.

Та головне не возитимуться з ними в міліції! З принципу не возитимуться! Бо як це: справа про викрадення страуса в трьох школярів невідомим у капітанському кашкеті на патрульному катері?.. Всі ж обрегочуться кругом, пальцями тицятимуть. Нізащо в світі міліціонери такого не допустять.

Отже, безнадійна справа. Зовсім безвихідь. Просто біда.

Але поки Данило так міркував, усе, мов за помахом чарівної палички, сталося раптом само собою.

Точніше, не само собою, але без чарівника не обійшлося. Хоч ніхто з трійці ніколи в чари не вірив, те, що враз почало відбуватися перед їхніми очима, інакшим словом просто не назвеш.

Бо спершу далеко на обрії знову з’явився підступний катер. Данило навіть побачив, як маячить Футбикова голова над бортом його тимчасової тюрми. А потім катер якось дивно смикнувся, мовби штовхнув його хтось. Або щось невидиме для людського ока.

Розвернуло катер поштовхом. Поточився довгоногий птах. Зараз упаде в воду.

— Ой! — вигукнув Данило, голос зірвався на тонке.

Скочила на ноги Галка, теж уп’яла погляд у катер. Нічого не бачив зі свого місця Богдан, тож помчав на пірс. Та поки біг — усе найцікавіше сталося.

Страус утримав рівновагу. Ступив через борт катера. І лишився стояти на поверхні води.

А тоді одразу почав швидко наближатися до берега, подалі від ворогів. Тупцяв на місці, перебирав ногами, крутив головою — але під воду не йшов, тримався. Стримів уперед, неначе торпеда.

Забракло Данилові слів. Мовчки витяг перед собою руку, показуючи пальцем на це неймовірне видовище. Хіба що кумедно замукав. Галка теж не знайшла, що сказати, — застрибала, заплескала в долоні, закричала з радості. Богдан же стояв мовчки. Він узагалі не розумів, що відбувається і як на це треба реагувати/

А Футбол, махав крилами, ніби збирався стати першим страусом, що навчився літати.

Він уже зовсім наблизився до пірса, однак за пару метрів до остаточного порятунку раптом завмер.

— Сюди! Сюди! Футбику, сюди! — хором закричали всі троє.

Скидалося нате, ніби птах ніяк не міг на щось наважитись.

Потім викинув зовсім уже дивний фінт. Розвернувся й почав рухатися по воді колами в радіусі пірса, але не наближаючись до нього впритул.

Ось тоді Богдан Майстренко зробив те, чого за інших обставин не вчинив би ніколи. Йому навіть у голову не стрілило б повестися так із дівчиною. А надто — з Галкою, якій він колись уранці нарвав польових ромашок. Йому ніхто не підказував. Чомусь Богдан просто зрозумів — діяти треба так, а не інакше.

Замахнувся, збираючись ударити Галю. Та в останній момент зупинив руку, немов передумавши. Забрав у жмуток її праву кіску, смикнув, не шкодуючи сили.

— А-а-а-й-яй! — заволала дівчина від різкого болю. Не зупинило це Богдана знову смикнув, цього разу навіть сильніше.

Галка закричала знову, з несподіваного переляку навіть не думаючи боронитись. Але водночас із цим криком болю й розпачу, в якому чулося благання про порятунок, сталося те, на що Богдан дуже розраховував.

Одним величезним, неймовірним, не баченим раніше, просто неможливим стрибком страус подолав відстань між водою та твердю. Інакше не можна: адже на очах Футбола ображали його кращого друга й хазяйку. Кривдника треба покарати І ось цього не зміг передбачити Богдан, приймаючи єдине правильне й водночас дуже ризиковане рішення.

Стрибок удався. Страус стояв на пірсі, готовий до бою.

Атаку почав негайно.

Розділ 4

Який із сумом доводить: порятовані теж можуть бути невдячними до рятівників

Жодного разу за увесь час знайомства з шаленим страусом не відчув Богдан Майстренко на собі міць його дзьоба та силу довгих ніг.

Хоча бачив не раз, як Футбол у хвилини шаленства пускав у діло свою даровану природою зброю. Вороги тікали з диким криком, потім довго лікували забиті місця і після того намагалися обходити десятою дорогою не лише самого страуса, а й тих, кого птах вважав своїми друзями та завжди кидався боронити. Та зараз Богдан зрозумів: найдорожчою людиною для Футбола все одно лишається дівчина з кісками. Галка була першою, хто дав бездомному страусу притулок на чужині — а Україна для птаха, народженого в Африці, була на той час чужою. Це вже потім птах її полюбив як другу рідну домівку. Галку ж вважав другом, сестрою і мамою водночас.

Ось чому інші, наприклад, Данило з Богданом, теж вважалися друзями страуса. І варто комусь образити або цих хлопців, або інших, які припали страусові до серця, мирний кумедний птах враз перетворювався на справжню бойову машину. І отоді — ховайтеся, кривдники. Але підняти руку на Галку не міг собі дозволити, за страусячим кодексом честі, ніхто. У подібних випадках друг миттєво перетворювався на ворога.

Богдан зрозумів це, коли Футбол, як здалося хлопцеві — просто в повітрі! — почав гнатися за ним. Ще пару хвилин тому, придумавши спосіб врятувати страуса від падіння в незатишну для нього воду, Майстренко ні про що більше не думав. Навіть зробив поправку на те, що вони зі страусом усе ж таки друзі й великодушний птах усе зрозуміє. Не врахував хлопець одного — інстинктів бойового птаха. І, звісно, власних сил не розрахував.

Дивом уникнувши страусового дзьоба, спрямованого просто в голову, Богдан ухилився від копняка з непритаманною для себе грацією балеруна. Та далі почалися проблеми: Футбол погнався за ним. Довго бігати від найпрудкішого птаха на світі хлопець, тим більше — босий, навряд чи зміг би. Навіть враховуючи, що він спортсмен, капітан футбольної команди і здобув перед канікулами почесне третє місце на юнацькому чемпіонаті Києва зі східних єдиноборств.

Жодна спортивна підготовка не рятувала від стрімкої атаки страуса. Богданові вдалося виходити з-під ударів лише дивом. Замість тікати подалі, що дорівнювало поразці, інстинкт підказав хлопцеві інакшу тактику. Він запетляв зайцем, бігаючи по колу й плекаючи слабку надію закрутити птахові голову. При цьому Майстренко вперто не хотів кричати: стримувати розпачливі верески та прохання допомогти хлопець вважав у цій ситуації певним виявом мужності й витривалості.

Але розв’язка невблаганно наближалася. Уже тричі міцний дзьоб Футбола ледь