Стіг Ларсон - Дівчина, що гралася з вогнем

Тільки завдяки її вмінню вільно мандрувати чужими комп’ютерами він здобув той матеріал, який дав йому змогу перетворити свою журналістську поразку на перемогу. Його розслідування справи Веннерстрьома привело до сенсаційної публікації, яка ще рік по тому залишалася й далі в центрі уваги відділу Інтерполу, що займається економічними злочинами, а Мікаелю давала привід регулярно з’являтися на телевізійному екрані.

Рік тому він мав величезну втіху від цієї публікації — з її допомогою він помстився за себе і відновив свою репутацію як журналіста. Проте радість скоро минула. За кілька тижнів він відчув, що йому набридло відповідати на одні й ті самі запитання журналістів і фінансової поліції та одно торочити: «Мені вельми шкода, але я не можу говорити про мої джерела». Тому коли раптом з’явився журналіст від англомовної газети «Азербайджан таймс», який приїхав спеціально для того, щоб поставити йому ті самісінькі безглузді запитання, Мікаелю урвався терпець. Він звів кількість інтерв’ю до мінімуму і за останні кілька місяців дав згоду тільки один раз — коли йому подзвонила «Та, з каналу ТБ-4» й умовила його виступати, якщо розслідування переходитиме в абсолютно нову фазу.

Його співпраця з «Тією, з каналу ТБ-4» мала свої особливі підстави. Вона була першою журналісткою, що вхопилася за опубліковані ним викриття, і якби не її підтримка в той знаменний вечір, коли в «Міленіумі» з’явилася сенсаційна публікація, ця історія, можливо, не мала б такого розголосу. Вже пізніше Мікаель дізнався, що вона зубами вирвала у редакції згоду, переконавши виділити місце цьому сюжету; що ця пропозиція наштовхнулась на потужний опір, оскільки знайшлося багато противників того, щоб підтримувати «цього дурника з „Міленіуму“», і до останньої хвилини перед випуском передачі ніхто не знав, чи подолає вона міцний заслін редакційних адвокатів. Старші колеги були проти і попереджали, що в разі помилки на її кар’єрі буде поставлено хрест. Вона наполягла на своєму, і ця історія стала сенсацією року.

Весь перший тиждень вона виступала як ведуча, адже з усіх репортерів тільки вона була поінформована. Та ближче до Різдва Мікаель помітив, що коментувати перебіг подій і повідомляти про нові повороти справи почали журналісти-чоловіки. Перед Новим роком Мікаель стороною довідався про те, що її потурили з програми, бо, бач, таку важливу тему мають коментувати серйозні репортери, фахівці з економічних проблем, а не якесь там дівча з Ґотланда або Берґслаґена,[5] чи звідки там вона взялася! Наступного разу, коли Мікаелю подзвонили з каналу ТБ-4 з проханням дати свій коментар подій, він прямо заявив: погодиться тільки з такою умовою, що питання ставитиме вона. Кілька днів тривало невдоволене мовчання, перш ніж хлопці з ТБ-4 капітулювали.

Певне послаблення інтересу до справи Веннерстрьома збіглося в часі із зникненням Лісбет Саландер із життя Мікаеля. Він так і не зрозумів, що сталося.

Вони попрощалися на другий день Різдва і після цього кілька днів не зустрічалися. Напередодні Нового року пізно ввечері він їй потелефонував, але вона не взяла слухавку.

Новорічного вечора він двічі ходив до її будинку і дзвонив у двері. Першого разу в її вікнах видно був світло, але вона йому не відчинила. Другого в квартирі було темно. У перший день нового року він знову спробував подзвонити, та відповіді не дочекався. Всі подальші спроби закінчувалися повідомленням, що абонент недоступний.

За наступні кілька днів він бачився з нею двічі. Не з’єднавшись із нею телефоном, він на початку січня пішов до неї додому і почав чекати під дверима квартири. Прихопивши з собою книгу, він терпляче простояв так чотири години, і нарешті близько одинадцятої вечора вона увійшла у під’їзд з коричневою картонною коробкою в руках. Побачивши його, вона прикипіла до місця.

— Привіт, Лісбет, — привітався він, згорнувши книгу.

Вона дивилася на нього без будь-якого виразу, погляд не потеплів, не видно було, щоб вона зраділа зустрічі. Вона просто пройшла повз нього і всунула ключ у замок.

— Не запросиш мене на філіжанку кави? — спитав Мікаель.

Вона обернулася до нього і тихо сказала:

— Забирайся геть! Я не хочу тебе бачити.

Потім зачинила двері перед носом безмірно здивованого Мікаеля Блумквіста, і він почув, як у замку клацнув ключ.

Удруге він побачив її через три дні. Він їхав у метро від Шлюзу[6] до «Т-Сентрален»[7] і на станції «Гамла стан»[8], визирнувши у вікно, побачив її на платформі за якихось два метри від себе. Двері саме зачинялися. Цілих п'ять секунд вона дивилася прямо на нього, як на порожнє місце, а потім, коли поїзд рушив, повернулася і зникла з очей.

Неважко було зрозуміти, що все це означає. Лісбет Саландер не хотіла мати з Мікаелем Блумквістом жодних стосунків. Вона викреслила його із свого життя так само ефективно, ніби стерла файл зі свого комп’ютера, нічого не пояснюючи. Вона змінила номер свого мобільного і не відповідала на листи електронної пошти.

Мікаель зітхнув, вимкнув телевізор і, підійшовши до вікна, дивився на ратушу.

Він задавався питанням, чи не помиляється, регулярно навідуючись до її будинку. Для нього завжди було правилом: якщо жінка ясно дає зрозуміти, що не бажає його знати, залишається тільки зійти з її дороги. А не врахувати таке побажання означало в його очах виявити неповагу.

Колись Мікаель і Лісбет спали разом, але це траплялося завжди з її ініціативи, і їх зв’язок тривав півроку. Якщо вона вирішила покінчити з цими стосунками так само неждано, як їх започаткувала, то Мікаель був готовий прийняти це не сперечаючись. Остаточно вирішувати мала вона. Раз так, Мікаель не надто переймався б і роллю колишнього бойфренда, але те, що Лісбет поводилася так, ніби взагалі не бажала його знати, стало для нього неприємною несподіванкою.

Він не був закоханий у неї — вони з нею були такими різними, якими тільки можуть бути двоє людей, — але ставився він до неї з щирою симпатією і дуже нудьгував за цією з біса непростою дівчиною. Він-бо думав, що їх дружні відчуття взаємні. Одним словом, він потрапив у дурне становище.

Мікаель довго простояв біля вікна і нарешті вирішив для себе таке.

Якщо наразі він аж такий нелюбий Лісбет, що, випадково зустрівшись у метро, вона навіть не побажала йому кивнути, то, очевидно, їхній дружбі настав кінець. Тут уже нічого не зміниш, і надалі йому варто облишити намагання побачитися з нею.

Лісбет Саландер глянула на свого наручного годинника і відзначила про себе, що, навіть