Едмонд Мур Гамільтон - Зоряні королі

Вель Квен переключився на інший стереоприймач у Ньюарку. Ґордон мигцем побачив місто зсередини — зали і коридори, квартири і цехи, гігантські підземні атомно-енергетичні станції. Раптом вся ця картина зникла. Вимкнувши телестерео, Вель кинувся до вікна.

— Корабель! — скрикнув він. — Не розумію. Кораблі тут ніколи не приземляються!

Ґордон почув гул і побачив продовгуватий, стрункий, сяючий апарат, що швидко спускався до одинокої вежі. Вель Квен не приховував тривоги.

— Це бойовий корабель, крейсер-розвідник, але на ньому немає емблеми. Тут щось не так!

Блискучий корабель уже спустився на плато, за чверть милі від вежі. Одразу відчинилися люки, звідки вибігло десятка два людей у сірих мундирах і шоломах, з довгоствольними пістолетами в руках.

— Це форма Імперії, але їх не повинно бути тут… — На зморшкуватому обличчі Вель Квена читалося здивування і тривога. — Треба повідомити Ньюар!

Та тільки-но він повернувся до телестерео, як знизу почувся гучний тріск. — Вони ламають двері! — скрикнув Вель Квен. — Швидше! Джон Ґордон, беріть…

Ґордон так і не дізнався, що хотів сказати йому Вель Квен, бо у цей момент нападники увірвалися до кімнати. Виглядали вони дивно. Обличчя їх були безбарвні, неприродньо бліді.

— Солдати Ліґи! — скрикнув Вель Квен і кинувся до телестерео. Ватажок нападників підняв свій довгий, тонкий пістолет. Звідти вилетіла крихітна кулька, яка вп’ялася у спину Вель Квена і вибухнула. Старий упав як підкошений. Ґордон, занімілий було від подиву, з лютим криком кинувся вперед. Один із солдатів підняв пістолет.

— Не стріляти, це Зарт Арн! — крикнув офіцер, який застрелив Вель Квена. — Взяти живим!

Ґордон поцілив кулаком комусь у обличчя, але його вже схопили та скрутили руки за спиною. Він виявився настільки ж безпорадним, як розлючена дитина.

— Принц Зарт, — квапливо звернувся до нього блідий офіцер. — Мені шкода, що так вийшло з вашим колегою, але він збирався викликати допомогу, а про нашу появу тут ніхто не повинен знати. Вам особисто ніщо не загрожує. Ми прибули, щоб доставити вас до нашого вождя.

Ґордон спантеличено дивився на цю людину. Те, що відбувалося здавалося йому диким сном. Ясно було одне: ніхто не сумнівається, що він справжній Зарт Арн. І це природно, оскільки він і був Зарт Арном, принаймні зовні.

— Що це означає? — гнівно запитав він. — Хто ви такі?

— Ми з Хмари, — відповів офіцер. — Не хвилюйтеся, принце, ви у безпеці. Ми прийшли, щоб доставити вас до Шорр Кана.

Джон Ґордон спочатку не зрозумів, потім згадав, що говорив йому покійний Вель Квен. Шорр Кан — це вождь Ліґи Темних Світів, головного противника Імперії. Отже, ці люди — вороги зоряного королівства, до правлячого дому якого належить Зарт Арн. Вони думають, що він і є Зарт Арн, і хочуть викрасти його! Справжній принц не міг передбачити таке, коли задумував обмін тілами і душами.

— Я не піду з вами! — крикнув Ґордон. — Я залишуся на Землі!

— Доведеться вжити силу, — сказав офіцер. — Гей, тягніть його!

Таємничі агресори

Раптом його перервали. До вежі вбіг ще один блідолиций солдат.

— Тривога! Сюди наближаються три космічних крейсери!

— Патруль Імперії! — заверещав офіцер Ліґи. — Швидше!

Скориставшись замішанням, Ґордон вирвався з рук противників. Він схопив якийсь важкий металевий предмет і став люто відбиватися. У нього була перевага в тому, що він їм був потрібний живий і неушкоджений, йому ж церемонитися було необов’язково. Двоє впали від його лютих ударів, але інші знову скрутили його і вирвали з рук імпровізовану зброю.

— Тепер до корабля! — крикнув, задихаючись, блідий офіцер Ліґи. — Швидше!

Четверо солдат потягли Ґордона вниз сходами, виволокли на морозне повітря. До корабля залишалося зовсім небагато, коли гармати, що стирчали з його бортів, повернулись до неба і відкрили вогонь.

Блідий офіцер закричав. Джон Ґордон побачив три масивних сигароподібних бойових корабля, які пікірували прямо на них. Пролунав оглушливий вибух. Ґордона і його викрадачів кинуло додолу. Напівоглушений, він чув гучний гул кораблів, що приземлялися. А коли, хитаючись, встав на ноги, все було вже скінчено.

Корабель Ліґи став купою оплавленого металу. Кругом валялися трупи солдатів. Люки крейсерів відкрилися, звідти до Ґордона бігли люди у сірих мундирах і шоломах.

— Принце, вас не поранено? — крикнув Ґордону їх ватажок, високий чорнявий чоловік з худорлявим мідно-червоним обличчям. Його чорні очі світилися веселим збудженням. — Я Хелл Беррел, командир патруля у секторі Сиріуса. Наш радар зафіксував невідомий корабель, який прямував до Землі, ми погналися за ним, і ось… — Він подивився на вбитих. — Люди Хмари, клянусь Небом! Шорр Кан наважився підіслати до вас своїх агентів! Це може стати приводом для війни!

Джон Ґордон гарячково розмірковував. Схвильований офіцер теж прийняв його за сина правителя. А він не міг сказати правду, не міг відкрити, що він — Джон Ґордон у оболонці Зарт Арна! Бо Зарт Арн взяв з нього обіцянку не говорити цього нікому, застеріг, що це може загрожувати нещастям! Він повинен зберегти своє мимовільне самозванство, поки не позбудеться цих людей.

— Ні, я не поранений, — сказав Ґордон. — Але вони стріляли у Вель Квена. Боюся, він мертвий.

Вони поспішили до вежі. Ґордон квапливо вбіг сходами і схилився над старим. Одного погляду було достатньо. Вибух атомної кулі випалив у тілі Вель Квена величезну рану. Смерть вченого означала, що у цьому дивному світі Ґордон повинен відтепер розраховувати лише на себе. Чи зможе він коли-небудь повернутися у своє тіло і свій час? На щастя, Вель Квен встиг розповісти достатньо, щоб Ґордон зумів увійти в телепатичний контакт зі справжнім Зарт Арном.

Вихід був один. Він залишиться тут, біля апарата, який єдиний може повернути його до колишнього життя.

— Я повинен негайно доповісти про напад, принц Зарт, — сказав Хелл Беррел.

— Не треба, — квапливо заперечив Ґордон. — Небезпека минула. Збережіть всю цю справу у тайні. — Він сподівався натиснути на Хелла своїм авторитетом. Однак той вагався.

— Я порушу свій обов’язок, якщо не повідомлю про таку важливу подію.

Підійшовши до телестерео, він торкнувся перемикачів. За мить над другою кварцовою пластиною виникло об’ємне зображення незнайомого офіцера.

— Штаб флоту на Трооні, — уривчасто промовив він.

— Капітан Хелл Баррел з патруля сектора Сіріуса хоче доповісти його світлості Арн Аббасу про справу крайньої важливості.

— Хіба не можна доповісти командору Корбуло? — здивувався офіцер.

— Справа надто важлива і невідкладна, — пояснив Хелл Баррел. — Я беру на себе всю відповідальність, наполягаючи на аудієнції.

Потяглися хвилини очікування. Потім у телестерео з’явилася зовсім інша людина. Масивний гігант з розлогими жорсткими бровами над пронизливими, сталевими очима. Поверх темної куртки і брюк на ньому був пишно розшитий