Емілі Локхарт - Ми були брехунами

багаття, закрапуючи олією пісок. Потім Ґет готував триповерхові смори[2] для всіх нас. Я спостерігала, як його руки в сяйві полум’я нанизують зефіринки на довгу палицю. Там, де колись були написані наші імена, тепер було записано назви книжок, які він хотів прочитати.

Того вечора на лівій було «Буття». На правій — «ніщо».[3]

На моїх руках теж був напис. Цитата, яка мені подобалася. На лівій — «Живи». На правій — «сьогодні».

— Хочете знати, про що я думаю?

— Так, — сказала я.

— Ні, — сказав Джонні.

— Я от думаю, яке ми маємо право говорити, що цей острів належить вашому дідусеві. Не юридично, а насправді.

— О, будь ласка, не починай стару пісню про злочини колонізаторів, — простогнав Джонні.

— Та ні, я говорю про те, як можна казати, що земля взагалі належить комусь із людей? — Ґет обвів рукою небо, океан, пісок.

Міррен знизала плечима.

— Люди постійно продають і купують землю.

— Може, краще поговоримо про секс чи вбивства? — запитав Джонні.

Ґет не звертав на нього уваги.

— Можливо, земля взагалі не повинна належати нікому. Або, можливо, мусять бути якісь обмеження щодо того, чим можна володіти.

Він нахилився вперед.

— Коли взимку я був із волонтерською місією в Індії, ми будували туалети. Будували їх тому, що в людей у тому селищі їх просто не було.

— Ну всі вже знають про твою Індію, — мовив Джонні. — Ти вже сто разів нам казав.

Ось це мені і подобалося в Ґеті: у ньому стільки захвату, він так невтомно цікавиться світом, що йому важко й уявити, як людям може бути нецікаво його слухати. Навіть коли вони прямо заявляють про це. А ще він ніколи ось так просто не дасть нам спокою. Він хоче примусити нас думати, навіть якщо ми опираємося. Він увіткнув палицю у вугілля.

— Я вважаю, ми мусимо говорити про це. Не кожен має власний острів. Хтось працює на таких островах. Хтось працює на заводі. Дехто сидить без роботи. Дехто й без їжі.

— Замовкни вже, — обірвала Міррен.

— Замовкни назавжди, — додав Джонні.

— У нас на Бічвуді викривлений погляд на людство, — продовжив Ґет. — Не думаю, що ви це усвідомлюєте.

— Замовкни, — сказала я. — Я дам тобі більше шоколаду, якщо ти мовчатимеш.

І Ґет замовк, але змінився на обличчі. Він різко встав, підняв з піску камінь і щосили жбурнув. Він стягнув светра, скинув туфлі. А тоді зайшов у воду в джинсах.

Розлючений.

Я дивилася на м’язи його плечей у місячному світлі й бризки, які здійнялися, коли він занурився у воду. Він пірнув, і я подумала: якщо я не піду за ним зараз, він дістанеться Ракель. Якщо я не піду за ним зараз, він полишить нас. Брехунів, цей острів, нашу родину, мене.

Я скинула светра і пішла за Ґетом у воду, у сукні. Я увірвалася у воду й попливла туди, де на спині лежав він. Вода прибрала з обличчя його вологе волосся, відкривши тонкий шрам на брові.

Я простягла до нього руку.

— Ґет.

Він здригнувся. Став по пояс у воді.

— Пробач, — прошепотіла я.

— Я не кажу тобі замовкнути, Кейді, — сказав він. — Я ніколи не кажу тобі такого.

— Я знаю.

Він мовчав.

— Будь ласка, не замовкай, — попросила я.

Я відчула, як він ковзає очима по моєму тілі під мокрою сукнею.

— Я забагато говорю. Розводжуся про все.

— Я люблю, коли ти говориш, — сказала я, бо так воно й було. Коли я зупинилася, щоб послухати, мені це сподобалося.

— Просто все змушує мене…

Він замовк.

— У світі все переплуталося, все.

— Так.

— Може, мені слід… — Ґет узяв мої руки у свої й повернув їх, щоб побачити написи на долонях, — слід жити сьогодні і не турбуватися весь час.

Моя долоня була в його мокрій долоні.

Я тремтіла. Його руки були голі та мокрі. Колись ми постійно трималися за руки, та він не торкався мене все літо.

— Добре, що ти саме так дивишся на світ, — відповіла я.

Ґет відпустив мене і знову ліг на воду.

— Джонні хоче, щоб я стулив пельку. Тобі та Міррен нудно мене слухати.

Я поглянула на його профіль. То був не просто Ґет. То були сподівання й ентузіазм. Амбіції й міцна кава. Усе це було там, у ньому — у розрізі його карих очей, у гладенькій шкірі, у вивернутій нижній губі. У його внутрішніх пружинах була прихована енергія.

— Я відкрию тобі таємницю.

— Яку?

Я знову торкнулася його руки. Він не забрав її.

— Коли ми кажемо «замовкни, Ґет» — це зовсім не те, що ми хочемо сказати.

— Ні?

— Ми хочемо сказати, що любимо тебе. Ти нагадуєш нам, що ми егоїстичні покидьки. На відміну від тебе.

Він опустив очі. Посміхнувся.

— Ти справді так думаєш, Кейді?

— Так.

Мої пальці ковзали по його руці, простягнутій на воді.

— Не можу повірити, що ви у воді! — Джонні стояв по щиколотку в океані, підкотивши джинси. — Вона крижана. У мене зараз пальці повідмерзають.

— Вона приємна, коли зайдеш! — гукнув у відповідь Ґет.

— Серйозно?

— Не дрейф! — горлав Ґет. — Будь мужиком і зайди вже в ту грьобану воду.

Джонні засміявся і зайшов. Міррен — за ним.

І то було неймовірно.

Серпанок ночі довкола нас. Шум океану. Ячання чайок.

8

ТІЄЇ НОЧІ я не могла заснути. Після опівночі він покликав мене на ім’я.

Я визирнула у вікно. Ґет лежав на спині на дерев’яній доріжці, що веде в Уїндермір. Золоті ретривери, усі п’ятеро, лежали поряд із ним: Бош, Ґрендел, Поппі, Принц Філіп і Фатіма. Вони дружньо метляли хвостами.

Місячне сяйво надавало їм блакитного відтінку.

— Йди сюди, — покликав він.

Я пішла.

У мами не горіло світло. Решту острова поглинула темрява. Ми були самі, якщо не зважати на собак.

— Сунься, — сказала я.

Доріжка була неширока. Коли я лягла поряд із ним, наші руки торкнулися: моя — гола, його — в оливковій мисливській куртці.

Ми дивилися в небо. Там було так багато зірок, ніби вони влаштували святкування, грандіозну протизаконну вечірку, яку галактика затіяла після того, як людей було вкладено в ліжечка.

Я раділа, що Ґет не намагається продемонструвати свої знання з астрономії і не розповідає якоїсь маячні про загадування бажань. Але при цьому я не знала, як дати раду в його тиші.

— Можна взяти тебе за руку? — запитав він.

Я вклала свою долоню в його.

— Усесвіт зараз видається таким величезним, — сказав він. — Мені потрібно триматися за щось.

— Я тут.

Його великий палець гладив мене по долоні. Усі мої відчуття зосередилися там, оживаючи від кожного дотику його шкіри до моєї.