Дарунок Корній - Зворотний бік світів

— Авжеж, ти тут була. І Місяцівна ні до чого. Просто так сказалося. — Мара розгублено стрепенулася, наче отямилася від різкого болю. — Я ж про інше. Про батьківство Перуна та твою пам’ять. Я вкотре прошу вибачення. Я таки мала тобі розповісти всю правду. Не можна було приховувати. Бо рано чи пізно такі таємниці створюють антисвіти. Бачиш, що тепер відбувається. Син мені не вірить. Не вірить, що ти донька Перуна. Упевнений, що це ми зумисно вигадали, аби він від тебе відчепився. Бачиш, як воно з таємницями? Краще гірка правда, ніж солодке незнання. Що далі — то гірше. Сірі, а я це відчуваю, люба Пташко, не на жарт розходилися та крутять-вертять геть усіма. Нишпорять, підливають оливи у вогонь, де можна іскру затоптати, вони її роздмухують. Це вони Стрибогу нашептали, що ти коханка Перуна. Ладі наплели того самого. Переконали Стрибога, що ти навмисно ховала від нього Мальву, щоби зробити боляче. Я намагалася запитати поради в наймудріших. Навіть в Оракула. Та він не відповідає. Замкнувся у своєму світі та нікого не пускає. Злі язики плещуть, що Оракул мертвий і, допоки новий не з’явиться, світ Загублених не відімкнеться. А знаєш, що іще про Оракула оповідають? Кажуть, що чолов’яга на старості літ геть схибнувся і так боїться померти, що торгує лжепророцтвами. Платня — це спеціальний еліксир, який подовжує його життя. Отак лжепророцтва перетворюються на істину. Брехня стає правдою.

— Еліксир? — мимовіль перепитала Птаха.

— Еліксир, — підтвердила Мара. — Його складова — це випиті душі людей.

Птаха зітхнула невесело:

— Сумно таке чути, Маро. Виходить, теперішній Оракул житиме вічно. Бо завжди знайдуться охочі отримати лжепророцтво. І еліксир принесуть, і догодять в усьому…

— Воно то, може, й так, — відповіла Мара. — Але все до пори до часу. Схоже, навіть Оракулу почала набридати вічність. Він не завжди був таким. То смерть дружини підкосила його. А може, просто в ньому прокинулася совість.

— Совість? — якось невпевнено перепитала Птаха. — Цікаво. І коли вона прокидається, буває часто запізно, чи не так?

— Птахо, пробач мені за все. — Мара врешті звела очі на Птаху.

Птаха взяла Мару за руку.

— Маро! Це не твоя вина. Це вибір Перуна. Він мій батько. Ти просто випадковий подорожній. Ти могла сказати, але не сказала. Ти могла не говорити — і ти не говорила. Можливо, на все свій час? І все має відбуватися вчасно. І ось віднині знатимуть усі про батьківство Перуна: і світлі, і темні, і навіть сірі. Та навряд чи це щось змінить. — Птаха встала з каменя, продовжуючи тримати Мару за руку: — Нам уже час. Місяцівна зараз у найпотрібнішому для Ритуалу місці.

Птаха зробила спробу відпустити долоню Мари, але та продовжувала її міцно тримати. Птаха питально дивилася на Мару. Мара не ховала очі. Місяцівна світу неврів дбайливо огортала світ. Очі Мари здавалися темними проваллями. Говорила:

— Це ще не всі новини, моя люба Птахо! Мальва пропала. Утекла зі світу темних, бо вони силоміць хотіли зробити її однією з них, і онука не витримала такої наруги. А як з того світу добровільно піти? Неможливо. Тож вирішила дівка тікати через Мертву річку. Допомагав їй у цьому проклятий служка. Ти ж знаєш, що темним у Відтіні служать прокляті. Та той проклятий був незвичайним. Надто живим як для проклятого. Якимсь чином Горпина, бабуся Мальви зі світу Єдиного Бога, його до малої приставила. І він вірою та правдою їй служив.

— Проклятий? — здивовано перепитала Птаха.

— Авжеж. Мені Горпина трохи розповіла про нього. Я спочатку побувала у світі Відтіні, тоді переговорила з нею. Звати його Боривітром.

— Як? — Птаха ошелешено дивилася на Мару. — Той, хто зрадив світ Чотирьох Сонць та був її братом, також називався Боривітром. Та хіба таке можливо? Боривітер уже давно мертвий.

— Так-так. Його звати Боривітер. І він допоміг Мальві втекти. Не такий уже пропащий, як видавалося спочатку. Та не це важливо, — запнулася на мить Мара й продовжила: — Тож скочила Мальва в Мертву річку і наче в ній розчинилася. Темні дістали з води одяг та взуття дівчини. І винесли вердикт: Мальва мертва. Ти ж знаєш, як «трепетно» ця річка любить темних?

— Ага, заковтує, — додала Птаха, — але Мальва не темна, тому жива.

— Так. Я це знаю, але… Для світу темних вона темна. По закону крові і все таке. Я не стала їх у протилежному переконувати. Зараз нам вигідно, аби вони вважали її мертвою. Даруй уже за хитрість. Однак я теж, схоже, починаю лукавити, переймаючи правила чужої гри. А що робити? Насильство породжує опір. Я повідомила Стрибога про «смерть» Мальви. Тому він і відступився від тебе так швидко, Птахо. Схоже, побіг до Мора з’ясовувати правду. Якщо серйозно, то так тому телепневі Мороку й треба. Навія в нього в радниках, от вона йому й навіяла… Це ж додуматися: на очах дитини кровні ритуали влаштовувати. Що ж, хай Стрибог з Мором тепер повоюють, поки ми Мальву шукатимемо. І дуже сподіваюся, що Стрибог, хоч на трохи, дасть тобі спокій. А можливо, коли переконається, що Перун і насправді твій батько, то помудрішає та знову стане нормальним.

— Стрибог нормальним? — Птаха щиро дивувалася. — Знаєш, Маро, я досі до нього маю почуття. Але я не певна, що зможу пробачити недовіру і те, що він зробив зі своїм життям та життям мільйонів невинних. Ти його матінка. Ти його любиш та любитимеш завжди, навіть коли його всі проклянуть. Я ж так не можу. Я закопаю свою любов до нього так глибоко, звідки ніхто ніколи не дістане. У мене, слава Творцю, є кого любити. А в нього? Він навіть тебе не любить, хоч ти його мати.

— Яка я мати? — сумно зітхнула Мара.

— Ти — справжня мати. І лише за те, що ти подарувала йому життя, тебе треба любити.

Мара скрушно захитала головою:

— Ти і справді дуже добра до мене, Птахо. Дякую за ці слова. Вони важливі. Хоча… Знаєш, матір’ю жінка стає не тоді, коли народжує, а тоді, коли вперше жертвує заради дитини чимсь… Не має значення чим: здоров’ям, призначенням, чоловіком… Я схибила як мати, Птахо. Ти б так не вчинила.

Мара вмовкла на кілька секунд, а потім знову заговорила:

— Але Мальву ми не втратимо, правда? І ти мені допоможеш її знайти.

— Так, допоможу, — ствердно закивала Птаха. — Ми обнишпоримо геть усі світи: і світлі, і нейтральні, і темні. І обов’язково знайдемо Мальву.

Несподівано за спинами почувся несмілий чоловічий голос: