Девід Моррелл - Рембо

кажу тобі серйозно. Рано чи пізно ти сядеш у машину. Питання тільки в тому, скільки сил мені доведеться на це витратити. — Він поклав ліву руку на пістолет і посміхнувся. — Це така дрібниця — сісти в машину. Може, не будемо робити з мухи слона?

Неподалік проходили люди, які з цікавістю поглядали на них.

А ви цю штуку витягнете, — сказав Рембо, дивлячись на руку Тісла на пістолеті. — Спочатку я думав, що ви інший. Але тепер бачу, що психів, подібних до вас, уже зустрічав раніше.

Тоді за тобою перевага, — зазначив Тісл. — Тому що таких, як ти, я ще не зустрічав. — Він перестав посміхатися й міцно вчепився в рукоятку пістолета. — Ну, хутчіше!

Тепер усе, вирішив Рембо. Одному з них доведеться поступитися, інакше Тісл постраждає. Сильно постраждає. Він дивився на руку Тісла, що стискала пістолет у кобурі, і думав: «Дурний ти, лягавий, та перш ніж ти встигнеш витягти свій ствол, я відірву тобі обидві руки й ноги. Я можу вирвати тобі горло та кинути тебе через поруччя».

Але хіба можна робити з людиною подібне за такі дрібниці? Думка про те, що він здатний зробити з Тіслом, стримала його гнів, дозволила взяти себе в руки. Ще зовсім недавно він не вмів себе контролювати. Шість місяців тому його відпустили зі шпиталю як здорового. Через місяць, коли він спав уночі біля озера, величезний негр напав на нього з ножем. Він перерізав цьому негрові горло його ж ножем, потім погнався за його товаришем, біг через весь парк і, звичайно, піймав, коли той уже намагався завести двигун своєї Машини.

«Ні, не можна», — сказав він собі. — «Зараз із тобою все гаразд».

О’кей, давайте знову покатаємося, — сказав він Тіслу. — Хоча який сенс? Я все одно прийду назад.

РОЗДІЛ 6

Поліцейська дільниця розташовувалася в старому шкільному будинку. «Та ще й у червоному», — подумав Рембо, коли вони в’їжджали на стоянку для машин. Він навіть ледь не запитав у Тісла — що це, жарт, чи що, пофарбувати шкільний будинок у червоний колір — він знав, що все це не жарт, просто йому захотілося вийти з цієї ситуації, не проливши крові, за допомогою розмови, чи що…

«Тобі навіть не подобається це містечко. Воно тебе не цікавить. Якби Тісл до тебе не причепився, ти б так і пройшов далі», — переконував він себе.

Яка тепер різниця?

Кольорові сходинки, що вели до передніх дверей дільниці, видалися йому новими, блискучі алюмінієві двері теж явно були новими, а всередині він побачив яскраво освітлену білу кімнату на всю ширину будинку й у половину його довжини. У кімнаті стояло багато столів, але тільки за двома з них сиділи поліцейські: один друкував на машинці, а другий розмовляв через прийомопередавач. Побачивши хлопця, вони покидали свої справи, і він уже знав, що зараз буде.

Яке сумне видовище, — сказав той, що сидів за друкарською машинкою.

Так було завжди.

Зрозуміло, — відповів Рембо. — А тепер ви повинні запитати в мене: «Хто ти, хлопчик чи дівчинка?» Потім повинні сказати, що якщо я такий бідний і мені нема за що прийняти ванну та постригтися, ви влаштуєте для мене збір пожертвувань.

Особисто мене дратує не його зовнішність, — помітив Тісл, — а його язик. Шинглтоне, чи є які-небудь варті уваги новини?

Поліцейський коло прийомопередавача був високий і масивний, із майже прямокутним обличчям, акуратними бакенбардами.

Машину вкрали, — сказав він.

Хто займається цією справою?

У орд.

Добре. — Тісл повернувся до Рембо. — Гаразд. Давай закінчимо з тобою.

Вони перетнули кімнату й рушили по коридору в задню частину будинку. Тісл відчинив двері наприкінці холу, і Рембо на мить призупинився. Він запитав себе: «А ти цілком упевнений у тому, що хочеш пройти через це? Ще не пізно перевести все на жарт. Що перевести на жарт? Я не зробив нічого поганого*.

— Ну, давай, заходь сюди, — сказав Тісл. — Сам же на це напрошувався.

Було помилкою, що він не ввійшов туди відразу ж. Секундна затримка коло дверей давала привід думати, що він боїться, а він не хотів, щоб так думали. Якщо ж він увійде після того, як Тісл наказав йому, то це буде виглядати так, начебто він підкоряється, а Рембо цього не хотів. Тому ввійшов перше, ніж Тісл встиг наказати йому ще раз.

Йому здавалося, що стеля кабінету тисне йому на голову, захотілося пригнутися, але він собі цього не дозволив.

Сідай на лаву, хлопче, — промовив Тісл. — Як тебе звати?

Називайте мене просто хлопцем, — відповів Рембо.

Лава стояла біля правої стіни. Він притулив до неї свій

спальний мішок і сів — дуже прямо й напружено.

Це вже не смішно, юначе. То як же тебе звати?

Хлопець.

Добре, я тебе так і буду називати, — кивнув Тісл. — Ти довів мене до такого стану, коли я готовий називати тебе будь- яким ім’ям, яке мені подобається.

РОЗДІЛ 7

Ну що ж, доведеться все робити за правилами. Цей хлопець не хоче назвати своє ім’я — а єдиною причиною, через яку люди не хочуть називати своє ім’я, зазвичай є те, що вони десь щось під цим ім’ям накоїли. І тепер бояться, що їх можуть знайти, пошукавши в картотеці розшуку. Можливо, перед ним не просто хлопець, який ніяк не хоче усвідомити собі істину.

Прекрасно, усе одно рано чи пізно він її усвідомить. Тісл сів на краєчок столу, навпроти хлопця, і спокійно прикурив сигарету.

Хочеш закурити? — запропонував він хлопцю.

Я не курю.

Тісл кивнув і неквапливо затягся димом.

А чи не спробувати нам ще раз? Як тебе звати?

Вас це не стосується.

«Боже мій», — подумав Тісл, мимоволі він відштовхнувся від столу і зробив кілька кроків у бік хлопця. «Не поспішай, — сказав він собі. — Спокійно».

Ти цього не говорив. Я не можу повірити своїм вухам.

Доведеться. Моє ім’я — це моя справа. Які у вас причини знати його?

Я начальник поліції.

Це недостатньо вагома причина.

Це найвагоміша причина на світі, — сказав Тісл і почекав, поки з обличчя зійде жар. — Покажи мені свій гаманець.

Не ношу.

Покажи свої документи.

Теж не ношу.

Ні посвідчення особи, ні картки соціального страхування, ні призовної картки, ні свідоцтва про народження, ні…

Абсолютно правильно, — перервав його хлопець.

Ти мене з пантелику не збивай. Пред’яви документи!

Хлопець навіть не удостоїв його поглядом. Він дивився на

медаль, що висіла на стіні.

Медаль за Корею. Ви їм там дали жару, га?

Досить, — сказав