Олександр Сергійович Подерв'янський - Павлiк Морозов

Європи

Срать і срать єщьо.

Савва Морозов.

А нравствєнне начало?

Мужик хоча й дурний, але святий.

Його ібуть, а він вніманія на те не обраща,

І хоч полезного не робить ніхуя,

Но і не злобиться. І любить все кругом:

Растєнія, звірят і пташенят,

Також дітей, людей, дівчаток, молодиць

І бога!

Щукін.

Бога не чіпай.

Сидиш собі в болоті із блядями

Та ящиком горілки, кіряєш, як мудак,

І лупиш комарів на товстій пиці.

Не можна говорити

Про бога в такому положенії!

Та крім того, навіщо богу здався ти —

Неграмотний казьол, шо тіки вміє,

Шо кірять та жінку пиздити?

Якби отут січас з'явився бог

Чи, може, якийсь святий, шо б ти сказав йому?

Нічого б ти не видумав, окрім:

«Сідай, давай кірнем». Мудилоти!

Савва Морозов (повчально).

Якби з'явивсь щас світлий Аполлон,

То не пришлося б нам пиздіть багато.

Він піздюлєй би нам понакидав фігурних,

Горілку він розбив би, а блядєй

Повикидав в болото, і правильно б зробив.

О, як би я

Хотів піти на прощу в гидке болото,

Де бовваніє храм святий серед лілей та жаб!

Покаявся б і гірко заридав би,

Бо наробив у жизні я багато

Хуйні усякої!..

Щукін.

Чого ж не йдеш?

Савва Морозов.

Боюся! Там страшна випь регоче по ночах,

І сом живе, шо давить бугаї,

А люди так ковта.

Альонушка сидить на камні там,

Уся зелена, пазурі в крові,

А посмішка, як в Берії. Когось чека, блядюга,

І дивиться у воду, мов дурна…

Їбав я там ходити!

Щукін.

Якщо віриш,

То тіки побажай, і храм прийде

І стане на леваді.

Не треба буде лізти у болото

І бздіти, мов шпіон в тилу врага.

Давай гукнем його, ви, бляді, теж гукайте!

Всі хором.

Еге-ге-гей, ізбушка пацавата!

Катай сюда і з нами третей будь,

Бо ми удвох, а бляді в счьот не йдуть!

Обидва розпиздяї разом з блядями бігають і кричать, утворюючи на краю болота базар. Раптом храм Аполлона з жахливим рипінням робить поворота і на жовтих курячих ногах пиздує прямо на п'яних шакалів. Обидва від жаху падають мармизами в болотні незабудки. Храм отряхує з ніг болотне гівно, водорослі і жаби.

Храм.

Ви звали, я прийшов!

Щукін.

Пі-пі-піздєц.

Двері храма з грюкотом падають в болотне гівно, у проломі дверей видно, як усередині на ланцюгах агресивно гойдається кришталева домовина. Амплітуда гойдання возраста, ланцюги лопаються, і гроб невидимою силою випльовується з храма на леваду. Кришталева кришка відлітає нахуй, із зручної приємної домовини піднімається пророк Микола – сліпий прорщатєль храма Аполлона, вдягнутий в шинель, із залисинами на лобі, і гранчаком у руці, і з маузером і шашкою на поясі.

Пророк Микола.

Ви звали? Я прийшов. Налийте, підараси,

Бо щас піздюлєй вам понакладу!

Шо лежите, як вшивиє матраси?

Савва Морозов.

Ха, то ти із домовини?

Навіщо ж там тобі пістоль і шашка,

Та ще стакан, гранений, як алмаз?

І лаєшся, до того ж, як скажений,

На всякого, шо він є підарас.

Ти сам такий! Шо більма залупаєш?

Недаром, мабуть, повилазило тобі.

Пиздять, шо ти пророк, – пророчествуй, шо знаєш,

Або уйобуй! Шось одно із двух.

Таких гандонів часто бачив я,

Шо всім пиздять: я гуру, я учитель,

Несіть мені усі по три рубля,

І мудрості я дам вам дохуя.

А сам читать уміє по складам

І голосно пердить в кампаньї дам…

Не бажаючи далі слухати цей поток підсвідомості, пророк Микола смачно пиздить Савву маузером по мармизі, той пада.

Пророк Микола (до Щукіна).

Ти тоже попиздіти хочеш?

Щукін.

Нє, я нє.

Роздратований Микола хряпає маузером і Щукіна тоже. Попизджені Щукін і Морозов лазять рака, потроху критикуя пророка. Пророк Микола миттю хуяре гранчак