Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

на підлогу, а звідти на стіл, і пронизливо нявкнув. Таким стривоженим дівчинка його ще не бачила.

– Я теж не писала цього. Віриш мені?

Фелікс кинувся до зачиненого вікна, заплутався в фіранці. Він дуже поспішав. Дозволити собі спати в такий час!

– Не сюди, до кухні! – зрозуміла дівчинка і побігла відчиняти. Дощ слабшав, але за вікном панувала темінь. Кіт стрибнув у ніч, та вона знала, що кожен рух Фелікса був завжди виважений.

– Щасливо! – гукнула навздогін Люцина. Так завжди казала бабуся, коли хтось йшов із дому. Вона вважала, що це допоможе відвернути нещастя.

– Не можна залишати дітей самих! – вголос подумала дівчинка.

Коли усе починає отак з'їжджати кудись убік, потрібен хтось розсудливий, котрий міг би пояснити, що відбувається. Мама не належала до розсудливих людей, бо працювала у видавництві. Книжок зараз ніхто не читає. Сама Люцина любила читати. «Нічого, – казала мама, – треба підтримувати вогонь, щоб не погас. От мені завжди щастить на гарних людей, куди б я не приїхала. А що грошей у нас небагато, то це не таке вже й лихо. І ти колись це зрозумієш».

Коли до Люцини заходили однокласники, у них відбирало мову, бо всюди вони бачили книжки, навіть там, де їх не мало би бути. Книжки почав збирати ще прадід, професор. І якось ніхто не помічав, що Люцина ходила цілий рік до школи в одній і тій самій спідничці. А вона не відмовляла, коли треба було щось намалювати в альбомі чи допомогти вивчити. У квартирі майже не було меблів, бо все займали полиці з книжками. А отже, не існувало проблеми килимів, кришталю та інших коштовних придбань, якими так пишаються господарі.

Проте зараз Люцина думала не про книжки, а про себе, самотню й покинуту напризволяще. Усе почалось із трамваю, який чхнув, а точніше – у якому щось вибухнуло. І з лиса. Досі життя було нудне, а тепер вона опинилась ніби на краю виру, й хоча ще начебто далеко до його центру, їй уже не вирватись.

Напис на папері поблякнув і почав зникати, а на краєчку сидів павук. Він вдивлявся в літери вісьмома очима. Фелікс теж знав, що там було написано. Ну, що їй було робити? Хіба заспокоїтись і випити чаю, поки вода не википіла. Врешті, не завадило б підкріпитись. Голод нападав на Люцину завжди зненацька. Вона кинулась до холодильника, вхопила масло, розпочату банку рибного паштету і яйце. Усе це важко було взяти одночасно. Яйце висковзнуло і розбилось.

От лихо! Фелікс миттю дав би собі раду з тим яйцем. Люцина, стогнучи, підібрала з підлоги вцілілий жовток і поклала в котячу мисочку. Як зранку Фелікса не буде, доведеться винести надвір. Бабуся не дозволяла викидати їжу, кажучи, що найменший шматочок може підтримати життя якійсь істоті.

Фелікс ніколи не повідомляв, коли повернеться. Якби він умів говорити по-людськи, то напевно відповів би: «Коли-небудь!» Люцина любила його й таким. У інших господарів коти й собаки жили, наче у в'язниці. Що таке сидіти самій удома, Люцина добре знала. Замикалася зсередини на засув, зачиняла вікна, а все одно не могла відігнати моторошних думок перед сном.

Гроза минула, але вона не збиралася виходити з дому. Люцина відчинила вікно, щоб впустити прохолодного повітря. І тут пролунало три короткі дзвінки в двері. То могла бути тільки Гортензія, їхня сусідка, схожа на циганку. І косоока. Мама недолюблювала Гортензію, бо та не читала книжок, кажучи, що має алергію на друкарську фарбу.

– Вибач, Люцинко, наш телефон чомусь не працює. А мені треба терміново подзвонити.

– Звичайно, – знизала плечима Люцина.

– То важлива розмова! Я би тебе не турбувала...

Не слухаючи вибачень, дівчинка зачинила за собою двері. Аркуш знову став білим. Зрештою, чарівні видіння швидко з'являються і швидко зникають.

– Хто я? Де я? – повторила дівчинка й відповіла собі: – Я – Люцина. Мені майже п'ятнадцять років. Зараз вечір і я вдома. Прошу не турбувати. На сьогодні вистачить.

– Так, за півтори години... Подвійну дозу? Не знаю, чи вистачить... Слухаюсь, мій повелителю!

«Овва! – подумала Люцина. – Мабуть, правда, що Гортензія відьма. Її матуся це вже точно!»

Відьом у місті аж кишіло. Деякі дівчата з її класу ходили на курси, а на кожному стовпі висіло оголошення на кшталт: «Чорна Земфіра знімає закляття та віщує майбутнє». Правда, тепер вони називали себе екстрасенсами.

Люцина не цікавилась відьомським ремеслом. Це було модно, а той, хто сліпо наслідує щось, не має клепки в голові. До того ж, відьми мусили задля своїх потреб вбивати кротів, кажанів, потрошити жабок, і навіть посягали на священних істот – котів. Мама казала, що на тисячу міських відьом, можливо, знайдеться одна справжня. Люцина бувала в Гортензії й не бачила ні людських черепів, ні в'язанок зілля, ні амулетів. Звичайнісінька квартира без книжок. Гортензія чхнула, нагадавши дівчинці про поїзд ку в трамваї. А тоді відчинила двері:

– Дуже дякую! Я вже. Ти що малюєш?

– Будинок. Я такий бачила сьогодні. Там дві вежі: одна вища, друга нижча. Може, ви знаєте його?

– Я?.. Та знаю... Там знаходиться...

Гортензія чхнула, аж полетіли бризки слини.

–....Клуб книголюбів.

– О, я би туди записалась.

– Але ж ти вмієш... – сусідка раптом схопилась за поперек, наче її щось вщипнуло. – Тобто, я хотіла сказати... Цей Клуб для дорослих... А твоя мама коли приїде?

– Післязавтра.

– Якщо щось буде потрібно, заходь. Ще раз дякую! Добраніч!

– Нарешті! – сказала собі Люцина. – Як же я втомилась! Ця Гортензія забрала в мене всю енергію...

4

Не встигла Гортензія переступити поріг власної кухні, як у неї полетів капець і боляче вдарив у плече.

– Ну, чого ви б'єтеся, мамо? Я ж ходила дзвонити...

– Еге ж, і ляпати язиком! Клуб книголюбів, аякже! Якби я тебе не вщипнула, ти б усе витрясла перед нею...

– Вона б все одно мені не повірила! Ну, винна я, винна! Зате я прихопила книжечку в передпокої... – Гортензія витягла з кишені вицвілого халатика маленький томик у шкіряній палітурці.

– Дай сюди! – наказала стара.

– Ну, мамо!..

Від другого капця Гортензія ухилилась і хіхікнула:

– Промазали, матусю!

Стара сиділа долі, на вовчій шкурі, й мішала в чорному казанку щось брудно-сіре. При такій оказії довгі сиві патли вона вільно пустила по плечах. Варити на