Ден Сіммонс - Смерть кентавра

і я пригадую ті чудові деньки, що ми провели на Мисі під час весняних канікул нашого останнього року в школі. Пам’ятаєш, як ми їздили верхи біля пляжу і з Затоки раптово налетів штормі Гранат перелякався? (І нам довелося… гм… перечекати його в сараї для човнів?) Радий, що тобі подобається працювати в офісі сенатора. Всі учениці Коледжу Веллслі відразу отримують таку роботу, чи більшість потрапляють в Школу Майбутніх Секретарок Кеті Гіббс? (Вибач… хтось, хто застряв у Світовій Столиці Люльок як я, не повинен кидати камінь… Ти знала, що всі люльки з кукурудзи в західній півкулі походять з цього міста? Це підтверджують п’ять сантиметрів білої сажі на моєму підвіконні й на капоті машини!)

Ні – я не їжджу часто в Сент-Луїс. Це приблизно вісімдесят кілометрів, а моє Вольво стоїть на приколі вже понад місяць. Полетіла прокладка циліндра, а поки сюди пришлють якусь запчастину мине років з десять. Мені взагалі пощастило, що я знайшов майстерню де були відповідні інструменти. Хоча три тижні тому я все-таки з’їздив у Сент-Луїс на автобусі. Поїхав у п’ятницю відразу після школи і повернувся в неділю ввечері; ще залишався час, щоб впасти в депресію і підготувати план уроків. Закінчилося все тим, що я не побачив нічого крім трьох фільмів і великої кількості книжкових магазинів. На закінчення я сходив подивитися на арку Ворота Заходу. (Ні – я не буду набридати тобі подробицями.) Найкращим за ці вихідні була можливість протягом двох ночей насолоджуватися вигодами хорошого готелю.

Відповідаю на твоє запитання – я не дуже шкодую, що поїхав на захід, в Сент-Луїс, здобувати ступінь магістра. Це була хороша програма (що може бути кращого ніж магістр за 11 місяців?), але я не очікував, що буду настільки бідним, що не зможу втекти з цього клятого штату, не відпрацювавши тут рік вчителем. Та навіть це було б не так погано, якби я влаштувався у Вебстер Гроус чи Юніверсіті Сіті… але Світова Столиця Люльок? Це місце – і люди – немов живцем взяті з фільму Звільнення.

А втім – це тільки рік і якби я знайшов роботу в академії Ховейн чи в Експериментальній школі (ти бачилася з Фенворсом останнім часом?), цей рік міг би стати безцінним життєвим досвідом.

Кажеш, хочеш довідатися більше про моїх учнів? Ну що можна сказати про сільських четвертокласників? Я вже розповідав тобі про кривляння Божевільного Дональда. Якби в цій глушині були хоча б якісь програми для особливих дітей, він вчився б там. Замість цього, я закидаю на нього ласо і доглядаю, щоб він нікого не скривдив. Про кого ще б тобі розповісти?

Моніка – місцева дев’ятирічна секс-бомба. Вона задивляється на мене, але якщо я залишуся недосяжним, то вона погодиться й на Крейга Стірса з шостого класу.

Сара – солодка дитина. Маленька красуня з кучерявим волоссям і обличчям у формі серця. Сара мені подобається. Минулого року в неї померла мама і я гадаю вона потребує додаткової ласки.

Бред – Бред класний дурник. Тупіший від Дональда, якщо це можливо. Його двічі залишали на другий рік. (Так… тут провалюють на екзаменах… і шмагають дітей.) Справа не в дисципліні. Бред просто великий, тупий придурок у комбінезоні з нагрудником і зі стрижкою під горщик.

Тереза – ось дівчина, яка припала б тобі до душі, Уіт. Шаленіє за кіньми! Має свого мерина і бере участь у місцевих виставках та в Іллінойсі. Але боюся вона просто захоплюється ковбойською романтикою. Напевно вона б не змогла вказати англійське сідло, навіть якби сиділа на ньому. Мала кожен день приходить в школу в ковбойських чоботах і тримає в парті скребницю. А ще є Чак і Орвіль(!), і Вільям- називайте-мене-Біл, і Тереза (інша) і Боббі Лі, і Аліса і близнючка Аліси Агнес і т.д. і т.д…

Ага, я згадував Террі Бестера минулого разу, але хочу ще розповісти тобі про нього. Це непоказний хлопчисько – з неправильним прикусом і безвольним підборіддям. Волосся падає йому на очі і мати мабуть що обрізає його секатором. Кожен день він ходить в тій самій брудній картатій сорочці, в нього подерті черевики, а один взагалі без каблука. (Уявляєш собі? Прямо як у фільмі Тютюнова Дорога!)

Та все одно – Террі мій улюбленець. У свій перший день в школі я щось доводив і як завжди театрально розмахував рукою, а Террі (який на відміну від інших хлопців, сидить за першою партою) раптово кинувся на підлогу. Я збирався розізлитися на нього за те, що він пустує, але тоді побачив його обличчя. Хлопчина був переляканий до смерті! Його вдома явно лупцюють і він кинувся на підлогу за звичкою.

Здається, що Террі сповнений рішучості втілити кожен стереотип бідної дитини. Він навіть тягає за собою саморобну коробку для чищення взуття і заробляє кілька мідяків поліруючи чоботи селюкам в корчмі Краплина Роси чи в барі Беррінгера, де зависає його батько.

Коротко кажучи, хлопець проводить багато часу зі мною. Він часто з’являється на моїй веранді о пів на шосту чи о шостій. Нерідко я запрошую його повечеряти – хоча коли я кажу йому, що зайнятий, мені треба писати чи ще щось, то він не ображається, а приходить наступного вечора. Інколи, коли я читаю, то забуваю, що він тут до десятої, а то й одинадцятої години. Здається його батьків не обходить, де він чи коли повертається додому. Коли я повернувся з Сент-Луїса, мій приятель Террі сидів на сходах, зі своїми безглуздими інструментами для чищення взуття. Хтозна, може він сидів там з п’ятниці.

Минулого тижня він спокійно сказав щось, від чого в мене волосся стало дибом. Він сказав, що минулого року, коли він був в третьому класі “ма і старий затіяли жахливу бійку.” Врешті, коли п’яний батько вийшов на ґанок покричати на сусідів чи ще щось, ма замкнула вхідні двері. Коли цей тип не зміг повернутися, він розходився щораз більше і більше і почав кричати, що повбиває їх всіх. Террі каже, що обіймав свою шестирічну сестричку, ма плакала і верещала, і тоді старий виламав двері. Потім він вдарив маму Террі по обличчю