Talina Kov - Тіні її гордості, Talina Kov
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наступного ранку в університеті з’явився плакат великими літерами:
“Хто розбиває міфи — той ризикує пораненими пальцями.”
Ні підпису, ні пояснень… Але всі знали, про що це.
Айрин не змінилася. Вона йшла коридорами, немов не помічаючи шепоту за спиною. Її холодна впевненість була вражаючою — наче та ніч у бібліотеці, сльози, фото — ніколи не існували.
Але я тепер бачив деталі… Як вона тримала руки у кишенях, коли хтось наближався. Як її погляд мимоволі шукав вихід з аудиторії перед початком пар. Як вона ніколи не їла в кафе, завжди беручи їжу з собою у паперовому пакеті.
Мені хотілося розгадати цю дівчину та побачити її справжньою.
***
Того дня було семінарське заняття. Викладач запропонував обговорити тему “Соціальні маски”. Група одразу ж оживилася.
— О, це ж про нашу недосяжну королеву! — гучно сказав хлопець з останньої парти. Дехто засміявся.
Айрин не зреагувала. Вона сиділа, як завжди, прямо, лише пальці стиснули ручку так, що кістки виступили білими плямами.
— Може, хтось із вас хоче поділитися досвідом? — викладач обвів аудиторію поглядом.
— Айрин! — раптом вигукнула одна з дівчат. — Ти ж експерт у цьому. Розкажи, як ніколи не показувати, що ти відчуваеш?
Тиша.
Айрин повільно підняла очі. Її Погляд був спокійним, але в ньому читався виклик.
— Дякую за довіру, — сказала вона тихо, але так, що кожне слово пролунало, як постріл. — Але я не маскувалася. Ви просто ніколи не намагалися побачити справжню мене.
Аудиторія завмерла.
***
Після пар її оточили.
— Ти така смілива завжди! — шипіла одна. — Але ми всі бачили твої сльози.
— Може, тобі потрібен психолог? — додала інша, нарочисто голосно.
Айрин стояла, немов статуя. Вона не відповідала, не опускала очі. Але я бачив, як її нігті впиваються в долоні.
Раптом вона зробила крок уперед.
— Ви хочете, щоб я заплакала? — її голос був тихим, але кожне слово падало, як камінь. — Щоб я впала на коліна і благала вас про співчуття?
Вона усміхнулася. Це не була зла усмішка — вона була… справжньою.
— Але я не для того виклала ті фото, щоб ви мене жаліли. Я зробила це, щоб ви знали. Щоб ви розуміли, що ваші слова — це лише вітер. Він не зламає мене.
Всі шоковано дивились на неї.
— Тобто ці фото виклала ТИ?
На мить запанувала тиша, а потім одна із дівчат вихопила свій телефон:
— О, а давай зробимо нове фото? Для історії!
Вона навела камеру. Айрин не відвернулася. Вона дивилася прямо в об'єктив, в її очах було щось, що змусило навіть її нападників завмерти.
— Робіть, — сказала вона. — А потім покажіть усім. Покажіть, як виглядає справжня сила.
Тиша.
Дівчина з телефоном опустила руку.
Айрин повільно пройшла крізь натовп, залишивши їх стояти з відчуттям, ніби це вони тільки що були принижені.
Я дивився їй услід, і вперше зрозумів:
Вона не була слабкою. Вона була НЕЗЛАМНОЮ.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні її гордості, Talina Kov», після закриття браузера.
