Alina Slynko - СвІт Без Меж, Alina Slynko

Розділу 3: "Коли звичне починає зникати"

Андрій лежав у ліжку, намагаючись заснути, але щось не давало спокою. Зовні не було звичних звуків нічного міста—ні віддаленого шуму машин, ні голосів перехожих, ні навіть вітру, який завжди ледь відчувався у просторі.

Він перевернувся на бік, заплющив очі, але відчуття незвичності не зникало.

"Це просто тиха ніч… чи ні?"

Його дружина дихала рівно, діти спали у своїх кімнатах. Все мало бути нормально.

Він встав, підійшов до вікна. Вулиця була затемнена, ліхтарі не горіли. Але головне—не було жодного руху.

Жодної машини. Жодного пішохода.

"Що зміниться?"

Він ще не знав відповіді.

Його перший порив—перевірити телефон. Він провів пальцем по екрану, спробував увімкнути новини. Екран залишався чорним. Немає мережі.  

Wi-Fi теж не працював. Навіть мобільний зв’язок мовчав.

"Може, просто збій?"

Він увімкнув ноутбук—чорний екран. Спробував ввімкнути телевізор—той самий результат. 

Жодних сигналів. Жодних пояснень.

"Чому все ніби затухає?"

 Він накинув куртку, відчуваючи внутрішнє хвилювання, і вийшов у коридор. Ліхтарі у під’їзді теж не працювали. Навіть аварійне освітлення не запалилося.

Він постукав у двері сусідів. Жодної відповіді.

"Де всі?"

Його серце калатало трохи швидше, ніж повинно було. Адже все ще мало бути нормально.

Але щось явно було не так.

Він знову повернувся до вікна, підняв голову. Зірки були там, але їхнє світло ніби стало тьмянішим.

Небо мало бути чорним, але воно ніби втрачало колір, як стара фотографія.

"Світ не може змінитися за один день… чи може?"

Він не знав відповіді, але відчував, що ця ніч—не звичайна.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍