Alina Slynko - СвІт Без Меж, Alina Slynko

Розділ 2: "Невидимі тріщини у світі"

Андрій прокинувся раніше, ніж зазвичай. Він не знав, що саме його розбудило—чи дивне відчуття, чи незвична тиша за вікном.  
Сусідська собака, яка завжди голосно гавкала на світанку, мовчала. Вулиці ще не ожили, але навіть у цій передсвітанковій темряві було щось не так.

Його дружина вже на кухні, але радіо, яке завжди звучало вранці, мовчало. Телевізор у вітальні був увімкнений, але на екрані—ті самі новини, що й учора.  

"Якщо влада мовчить, значить, ще немає паніки… чи вона вже є?"

Він вимкнув телевізор і просто сів за кухонний стіл. Сьогодні сніданок здавався менш звичним.  

Сьогодні люди не поспішали так, як учора. Їхні кроки стали стриманішими, розмови—коротшими. Ті, хто сидів у кав’ярнях, переглядали новини мовчки, без коментарів.

Вітрини магазинів ще світилися, але всередині відчувалася дивна настороженість.

"Чому всі стали мовчазнішими?"

На автобусній зупинці жінка говорила з кимось по телефону. Її голос був тихий, але слова вирізнялися:
"Ми не знаємо, що буде. Ми просто чекаємо."

Чекаємо на що? На пояснення? На розвиток подій?

"Коли нічого не говорять—це гірше, ніж паніка."  

---

Андрій знову побачив старого чоловіка. Той сидів на лавці біля фонтану, так само спокійний, як і вчора.

Але сьогодні його погляд був інший—не просто задумливий, а очікувальний.

"Ти почав помічати?"

Андрій знизав плечима:
"Люди стали мовчазніші."

"Бо слова більше нічого не вирішують."

Старий не пояснив нічого більше, але його очі ніби говорили: "Ти скоро зрозумієш."

"Що зміниться?"

"Все."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍