Олександр Ремша - Між рядками наших днів, Олександр Ремша

Ранок у лісі настав несподівано швидко. Алекс першим розплющив очі, потягнувся й сів, розглядаючи навколишню природу. Над річкою здіймався легкий туман, а десь у глибині лісу лунав спів птахів. Дерек і Ітан ще спали, загорнувшись у спальні мішки.
Алекс підкинув у вогонь кілька сухих гілок, які залишилися з вечора, і вогнище знову розгорілося. Тепло швидко розбудило друзів.
— Я ще ніколи так добре не спав, — позіхнув Ітан, потираючи очі.
— А я навпаки, постійно прокидався, здається, чув якісь звуки, — сказав Дерек.
— Це, мабуть, ті звірі, яких ми бачили вночі, — засміявся Алекс.
Хлопці швидко зібрали свої речі, загасили вогнище й ще раз озирнулися навколо.
— Ну що, йдемо додому? — запитав Дерек.
— Спершу давайте вирішимо, яким шляхом, — жартома сказав Ітан.
— Точно не тим, яким ішли вчора, — додав Алекс, і всі засміялися.
Цього разу вони вирішили рухатися уздовж річки, щоб не заблукати. Дорога назад була набагато легшою, хоч ноги трохи боліли після вчорашніх пригод.
— Ви теж помітили, як усе навколо здається інакшим після ночівлі тут? — замислено сказав Алекс.
— Так, ніби ми стали частиною цього місця, — відповів Дерек.
— І головне, що ми змогли впоратися без дорослих, — додав Ітан.
Йдучи лісом, вони пригадували всі моменти подорожі: як розпалювали вогнище, ловили рибу руками, зустріли дикого кабана й навіть змогли вибратися, коли заблукали.
— Знаєте, я думав, що без телефону і всіх зручностей буде складно, але це було круто, — сказав Ітан.
— Головне — зберігати спокій і не панікувати, — додав Алекс.
— А ще знати, куди йдеш! — підсумував Дерек, поглядаючи на свою карту, яку цього разу тримав особливо уважно.
За кілька годин вони вийшли з лісу, і перед ними відкрилася знайома дорога додому. Втомлені, але щасливі, вони усвідомили, що цей похід не просто дав їм новий досвід, а й зробив їх міцнішою командою.
— Думаю, це був не останній наш похід, — сказав Алекс, поглядаючи на друзів.
— Сто відсотків, але наступного разу треба взяти нормальну карту, — засміявся Ітан.
— І вудки! — додав Дерек.
Всі розсміялися, і з цими словами вони рушили додому, вже обмірковуючи наступну пригоду.

Коли Алекс зайшов додому, його відразу зустріла мама.
— Ти цілий? Не замерз? Не зголоднів?
— Мамо, все добре, — сміючись, відступив він. — У нас була крута пригода!
Батько, що сидів у вітальні з чашкою кави, підняв голову від газети й зацікавлено запитав:
— І що ж ви там наробили?
Алекс кинув рюкзак біля дверей і почав розповідати:
— Ми пішли через ліс, знайшли гарну галявину, але трохи заблукали…
— Трохи? — з підозрою перепитала мама.
— Ну добре, трохи більше, ніж трохи, — визнав Алекс. — Але ми знайшли дорогу до річки й вирішили заночувати там.
— В лісі? — здивувалася його старша сестра Мія, яка якраз заходила до кімнати. — Ти не змерз?
— Було нормально, ми розпалили вогнище. Я сам його запалив!
— Оце так! — вражено сказала Мія. — А що ви їли?
— Ловили рибу. Руками! — з гордістю відповів Алекс.
— Руками?! — вигукнула сестра. — Ти серйозно?
— Так, але це було складніше, ніж здається. Довелося стояти по коліна у воді, чекати, поки риба сама підпливе, а потім різко хапати її.
— І скільки ти зловив? — із насмішкою запитав його старший брат Скотт, що саме заходив у кімнату.
— Ну… Одну. Але вона була велика! — виправдався Алекс.
Скотт засміявся й поплескав його по плечу:
— Непогано для першого разу.
— А ти взагалі колись ловив рибу руками? — з викликом запитав Алекс.
— Ні, але я б точно зловив більше, ніж одну, — жартома відповів брат.
— Ага, тільки спочатку треба було б витягнути тебе з річки, коли б ти впав, — пирхнув Алекс.
Всі засміялися, а мама похитала головою:
— Головне, що ти повернувся додому цілий і здоровий.
— І з купою історій для наступного походу! — додав Алекс, сяючи від радості.
— Думаєш, ще підеш? — з цікавістю запитала Мія.
— Сто відсотків. Але наступного разу я візьму вудку!
— От і правильно, — засміявся Скотт. — А то ще й дикого кабана руками ловити почнеш.
— Та ні, кабана ми вчора зустріли, — спокійно відповів Алекс.
У кімнаті запала тиша.
— Що? — одночасно вигукнули Мія й Скотт.
Алекс тільки хитро усміхнувся.
— Я розповім за вечерею.

Ввечері вся сім’я зібралася за вечерею, і Алекс знову розповів історію про те, як пройшов похід з друзями.
— Ти б бачив, як Ітан вискочив на дерево, коли ми зустріли змію! — сміючись, розповідав Алекс, жестикулюючи руками.
— Я б теж так зробила, — пожартувала Мія, кидаючи погляд на брата.
— А те, як ми ловили рибу без вудок? — підхопив Дерек, який зайшов у гості. — Алекс узагалі виявився справжнім рибалкою!
— Та ну вас! — засоромлено пробурмотів Алекс.
Тато уважно слухав, зосереджено жуючи, а потім відставив тарілку й усміхнувся:
— Знаєш, синку, цей похід багато тебе навчив. Ви з друзями побачили, що природа прекрасна, але й непередбачувана. Головне — не панікувати й завжди знаходити вихід із ситуації.
— Так, це ми точно зрозуміли… — кивнув Алекс.
Скотт, старший брат, поплескав його по плечу:
— Головне — наступного разу взяти карту, яка справді допоможе, а не ту, що намалював Дерек.
Усі розсміялися.
— Тепер я розумію, що таке щасливе дитинство.
Алекс відчував тепло не лише від чаю, що парував у його чашці, а й від цієї миті. Він зрозумів, що найкраще в будь-яких пригодах — це мати, з ким ними поділитися.
На цьому його дитячі роки завершувалися. Попереду чекало дорослішання — сповнене випробувань, втрат і несподіваних відкриттів…