Сергій Олексійович - Від під'їзду до Гавани , Сергій Олексійович

Справа надвечір. На подвір'ї порожньо. Ну, як порожньо? Так, сидять собі місцями люди. Там бабуся старенька з паличкою. Чоловік із сигаретою. А біля третього під'їзду Сергійко з Катрусею поряд присіли й про щось своє, особисте, весело балакають.

З боку подивишся — наче закохана парочка. Сидять собі, нікого не чіпають.
Ось повз Борис пробіг, промчав швидким кроком. Рукою помахав. Привіт, привіт.
Бачить, що людям заважати не варто, і далі собі пішов.

"Розумний хлопчик", - подумала Катруся. - "Бачить, що зайвий, от і пройшов собі повз".

 І якби в унісон і Сергій про те саме. "Дякую тобі, що мимо пройшов і заважати не став."

Сидять собі й далі про щось своє розмовляють.
Тут Ігор намалювався. Нудно йому. На подвір'ї нікого. Тільки ця парочка і сидить. Підійшов, сів навпроти. І давай щось там про своє балакати. А присутні його зовсім не слухають. Катря, та одразу в телефон полізла, есемески читати. А Сергій сидить, заради пристойності головою киває. Товариш таки. Незручно сказати, що заважає. Що зайвий Ігор тут і зараз. А він наче й не розуміє. Розливається собі солов'ем. І щось каже, каже собі. Наче як отой третій зайвий. А може він це спеціально? Хто ж його зна. 

"Ще пів години та мені вже додому треба йти", - сумно думає Катерина. - "І поговорити навіть не можна нормально через це трепло балакуче" 

І погляд її з кожною хвилиною все нудніше і нудніше стає.

"Ось є такі люди", - Катря про своє розмірковує. – "Не розуміють, що зайві вони. Що заважають. Що їм тут зовсім не раді".

Але тут на щастя Ігореві зателефонували, і він пішов. І знову в обох на обличчі посмішка заграла. Тільки-но розмову почали, як хтось до них завертає. А це ж Вітек – любитель жіночої статі. Поруч із Катрусею сідає і розмовляти з нею намагається.

Добре, що вона дівчинка розумна. Пересіла трохи далі від хама та зухвальця. Вітек посидів, повтикав. Бачить шансів нема. І далі собі пішов. Він звик, щоб все легко вдавалося. А коли важко йому не потрібне. Тим більше тут у дівчинки й захисник є. Якщо, що образити звісно не дасть.

"Ось які нахабні бувають хлопці". Про себе Катерина думає. Невже тут у них у дворі усі такі? Цей Вітек навіть настрій якось зіпсував. Розмова перестала нормально йти. Сидять Катруся та Сергійко, і намагаються спільне щось між собою знов знайти.

А тут Андрій Шулін іде собі подвір'ям. Усміхається. З боків дивиться. З компанії його поки що немає нікого. Він перший. Крім Сергія. Він не береться до уваги. Сергій зайнятий. З дівчиною він. Андрій такі речі розуміє. Пройшов повз, привітався. Чого людям заважати. Сидіти в них над душею. Може, у них своє, інтимне. Усміхнувся тільки, рукою помахав і далі собі пішов.

- Ось, людина! - Це Сергійко Катерині каже. - Пристойний. Не те що деякі. А то є такі у нас, як побачать, що ти з дівчиною гарною сидиш, то відразу обов'язково намагаються свій "п'ятак" вмочити. Ось Андрюха у нас порядна людина. Ніколи не полізе, куди не треба. Мене аж прямо дратують такі люди, що ні пристойності, ні совісті не мають. Андрій у нас – інша справа. Ні, ну реально. Бачиш, сидить хлопець із дівчиною. Вирішили усамітнитися. Значить, треба їм так!

- Так, так. – киває головою Катя. – Я тебе розумію. Розумію про кого ти.

А тут саме Шулін назад повертається. Мимо проходить і раптом несподіваний поворот. Де не взявся у руках у нього синій з білим величезний батончик "Баунті". Ага, той самий, що з кокосами.

Шоколадку віддав Каті й сам далі у своїх справах поспішив. Катя з Серьогою йому навіть подякувати не встигли. Дівча сидить і в себе прийти не може. Вертить цей батончик у руках, ще не розумію, що їй з ним робити. Може це Шулін їй потримати на якийсь час дав?

- Пригощайся, — в'їжджає в ситуацію Сергійко, — це тобі від Андрюхи. У його репертуарі це. - усміхається хлопець своїй милій подружці. - Він у нас такий, ні на кого не схожий.

І поки Катя розвертає батончик, пояснює їй, що до чого.
- Для Андрюхи це в порядку 

щей. Ну ось є такі хороші люди. Ти ж сама все бачила. Ось чесно, мало таких, щоби просто так шоколадками розкидалися.

Тим більше, що це незвичайне "Баунті", а найдорожче. Велике, яке. Спеціально Андрюха таке купив, щоб нам обом вистачило. Ось я напевно. Так, немає точно, навряд чи став би чужим дівчатам шоколадки купувати. А Шулін він інший. Світлий. Для людей завжди. Ось із тих "від кого і білий день світліший, і на обличчі завжди посмішка грає"

"Так", - думає Катя, - "але ж правда, щось я не пригадаю, щоб мене тут, просто так, чимось пригощали. Сергій це зрозуміло. А хто ще міг? Як потримати попу або за груди помацати, так всі чоловіки, а як дівчині шоколадку купити, так ось Андрюша справжній чоловік. Світлий хлопчик Сонячний, що не кажи.