MiraLissa - Там, де закінчуються маски , MiraLissa

Глава 2. Срібло і тиша

Здавалось, ранок має приносити полегшення, але це не так. Коли твої сни перетворюються на кошмари пробудження дає лиш примарне полегшення. З кожним днем після повернення кошмари дівчини ставали все більше схожими на реальність. Скоро дівчині мало виповнитись сімнадцять років. От і сьогодні після чергової безсонної ночі не відчула від ранку такого важливого відпочинку. Добре хоч кошмари мучили дівчину уже не так часто. Але цей голос, який переслідував, лякав її та гіпнотизував своїми словами. Він здавався таким близьким та водночас далеким. Ніби вона знала того, хто говорив їй ці слова. Вона піднялась з ліжка та натягнула чергову посмішку своєму відображенню в дзеркалі. Зараз було тяжко впізнати в цій дівчині ту Крістал, яка була всього декілька тижнів назад. Можливо, стрес від того що трапилось повпливав на її кошмари, але зараз дівчина була дуже замученою. Дівчина зробила всі свої ранкові ритуали і зараз сиділа з чашкою кави, тільки вона допомагала тримати розум в відносній цілісності. Дівчина планувала свій день, в неї було декілька справ які вона повинна обов’язково зробити сьогодні. Але коли вона стала перевіряти пошту побачила лист в темному бархатистому конверті. На ньому не було адреси зворотної доставки. Дівчина подумала, що листоноша помилилась, але як тільки дівчина провела пальцями по конверту він проявив текст, який могла бачити дівчина. Вона закинула конверт до себе в сумочку і згадала про нього лише пізно ввечері. Коли вона відкрила конверт, то на стіл випали декілька акуратно згорнутих та пронумерованих аркушів. На перший погляд на них не було жодних слів, але варто було розгорнути аркуш стали проявлятись слова. За почерком було зрозуміло, що писала дівчина. Почерк був дуже акуратним та каліграфічним.

 

«Доброго ранку, сонечко. Ти добре себе поводиш і це нас радує. Добре, що ти нікому не розповідаєш про те, що трапилось. Через кілька днів тобі потрібно буде зробити вибір. І якщо ти зробиш правильний – твоє життя кардинально зміниться. У тебе лише два дні на прийняття, коли будеш готова розгорни наступні аркуші. На все ти маєш всього сорок вісім годин»

 

Вона хотіла було розгорнути наступні аркуші, але на них не було тексту. Вона лише побачила ще один маленький темний конверт і візитівку, на якій було написано: «Пам’ятай, не роби поспішних рухів, у тебе є час. Слухай себе. Переступи через свій страх» Перевернувши візитівку вона побачила таймер, секунди невпинно стікали через пальці. Практично два дні дівчина не доторкалась ні до візитки, ні до конверта з інструкціями. І ось коли залишилось трохи часу дівчина в чергове сиділа на кухні з безсонням і в її руках був конверт. На візитівці відраховувались останні секунди данного їй часу. Коли таймер показав нулі дівчина провела пальцями по аркушам і на них став проявлятись слова. Там було багато тексту, все, їй необхідно було зробити. На окремому аркуші який був трішки іншим було описано кроки для Обряду. Вони усі були доволі простими. Також там було пояснення хто такий Темний Володар, або як його ще називали Лорд, в листі була адреса та ключ від якоїсь будівлі. Коли дівчина знайшла будівлю по адресі, то доволі сильно здивувалась. Це була невелика будівля в якій не жив ніхто уже з десяток років, але увесь цей час вона вигляділа як новенька. Коли останні приготування були готові дівчина з’явилась на порозі дому і відкрила його ключем. Коли вона зайшла в середину звуки які були ззовні стихли. Це мало її насторожити, але вона згадала, що в листі про це попереджали. Зробивши декілька кроків у суцільній темряві, яка здавалось бачила її наскрізь і манила дівчину. Але після темряви вона вийшла в просторий коридор оздоблений красивими колонами та картинами. Вона доволі швидко знайшла необхідну кімнату і відкрила двері. Всередині було темно, але на цей раз від темряви вона ніби відчувала тепло. Здавалось, що темрява огортає дівчину як невидимий саван. Коли останні приготування були закінчені вона ніби інтуїтивно зробила декілька останніх кроків, які здавались їй ніби в тумані. Після того як обряд був закінчений вона побачила силует, який здобував знайомий вигляд молодого хлопця якого вона знала і якого вона довгий період часу не бачила. Тільки от дівчина пам’ятала його під іншим іменем.

- Ну, привіт, давно не бачились, - голос у хлопця був доволі м’яким, але при цьому ж він ніби зачаровував дівчину.

- А ти.. зовсім не змінився.

Після цих слів дівчина втратила свідомість, а хлопець підхватив її на руки та посадив в крісло. Сам сів поряд і запалив вогник каміні. Коли вона прокинулась він не говорив нічого, коли дівчина захотіла щось сказати він приклав палець до своїх губ і показав рукою на вогонь. Так вони сиділи деякий час поки голос хлопця не порушив тишину.

- Люба моя дівчинко, слухай мене уважно. Я не буду повторювати двічі та й не люблю цього. Я розумію, що в тебе зараз надто багато запитань, ти на всі їх знайдеш відповідь. Не зараз, згодом. Від сьогодні ти будеш жити тут. Ти не можеш повернутись до своєї рідні більше ніколи. Тепер твоя домівка і цьому домі.

Після цього він підійшов до дівчини і доторкнувся до її голови своєю рукою. Їх огорнуло сріблясте сяйво яке впліталось в чорний саван. Це видіння було декілька митей і воно зникло як міраж коли рука хлопця більше не лежала на її голові.

- А тепер моя люба, задавай питання які тебе турбують.

- я..так багато хочу знати.. але..

- не поспішай, я знаю, що в тебе зараз шок. Я почекаю.

Він говорив дивлячись на неї, в її очі. Після цього він підняв її і за руку повів у одну із кімнат. Вона була простора і світла. Також там були усі її речі. Ніби вона жила тут доволі довгий період часу. В кімнаті стояло велике ліжко, письмовий стіл, стільці, багато стелажів з книгами та декілька дверей.

- Володарю … - сказала вона та запнулася.

- Можеш називати мене Владом, поки що можеш називати мене так.

- Добре, Влад можна задати питання?

- Запитуй.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍