Сергій Фішер - Командирка, Сергій Фішер

Він запнувся, побачивши пораненого хлопчика.

— Що за...

— Беремо його з собою, — твердо сказала Лу, піднімаючи непритомну дитину на руки.

— Ти жартуєш? — вибухнув Макс. — Це один з них! Залиш його!

— Я сказала, беремо його з собою, — повторила Лу крижаним тоном. — Це наказ, лейтенант.

Макс рознявав рота, щоб заперечити, але побачив щось у її очах і просто кивнув:

— Як скажеш, командире.

Вони побігли коридором назад, до основного приміщення бункера, де решта загону допомагала пораненому Тайлеру.

— У нас дві хвилини, щоб забратися звідси, — крикнув Ріко, показуючи на свій детектор. — Вони активували систему самознищення!

Лу швидко оцінила ситуацію. Тайлер не міг йти сам, його підтримували Джин і Кріс. Тепер ще й хлопчик, якого вона передала Ріко.

— Рухаємося тим же шляхом, яким прийшли, — наказала вона. — Макс і я прикриваємо відступ.

Вони почали підніматися тунелями, коли почулися перші вибухи внизу. Стіни здригнулися, з-під стелі посипалася цементна крихта.

— Швидше! — кричала Лу, підштовхуючи своїх бійців.

Коли вони дісталися поверхні, за їхніми спинами прогримів потужний вибух, від якого здригнулася земля. З люка, з якого вони щойно вибралися, вирвався стовп чорного диму.

— Всі цілі? — Лу оглянула свій загін.

— Так, командире, — відповіла Джин, допомагаючи Тайлеру сісти. — Але йому потрібен медик.

Лу кивнула і активувала комунікатор:

— Центр, це "Альфа". Потрібен медичний транспорт за координатами, маємо поранених. Завдання... — вона завагалася, — ...частково виконано. Бункер знищено, дані вилучено, але Вісника не виявлено.

Через кілька хвилин прибув транспортний шатл з медиками. Поки вони займалися Тайлером, Лу підійшла до хлопчика, якого поклали окремо. Медик саме обробляв його рану.

— Як він? — запитала Лу, відчуваючи дивне занепокоєння.

— Жити буде, — коротко відповів медик. — Рана не смертельна. Ти стріляла на ураження?

— Ні, — Лу відвела погляд. — Сталася... помилка.

Медик кивнув, не ставлячи більше запитань.

— Що з ним буде? — запитала вона.

— Стандартна процедура, — знизав плечима медик. — Допит, потім табір перевиховання, якщо він не має цінної інформації.

Лу знала, що це означало. Табори перевиховання були сумнозвісними — там дітей перетворювали або на слухняних працівників, або на солдатів, як вона. Дитинство закінчувалося в той момент, коли вони переступали поріг табору.

Вона раптом згадала свій шлях — як батько, генерал Чан, забрав її з елітної школи в 14 років і відправив на військову підготовку, незважаючи на її протести. "Імперія потребує відданих солдатів, а не вчених чи художників," — сказав він тоді. І ось вона тут, командир загону, убивця...

— У нас наказ повертатися до бази, — підійшов Макс, перериваючи її думки. — Полковник Рамірес чекає звіту.

Лу кивнула і ще раз подивилася на непритомного хлопчика.

— Візьміть з собою дані, які ми знайшли в бункері, — сказала вона. — Я доповім особисто.

Під час польоту назад Лу сиділа окремо від інших, дивлячись у ілюмінатор на нічне місто. Вони пролітали над центральними секторами, де яскраві вогні хмарочосів створювали ілюзію казкового життя. Там, у імператорському палаці, зараз, напевно, все ще тривала вечірка. А тут, у шатлі, вона везла пораненого хлопчика, життя якого щойно зруйнувала.

Вона згадала його слова: "Вісник всюди". Що він мав на увазі? Хто взагалі цей Вісник? Раніше вона не задавалася такими питаннями. Раніше все було просто: є наказ — є виконання. Є ціль — є постріл. Але сьогодні щось змінилося.

Коли вони прибули на базу, Тайлера і хлопчика одразу забрали до медичного відділення. Полковник Рамірес вже чекав на них у командному центрі.

— Лейтенант Чан, — він кивнув Лу. — Доповідайте.

Лу стисло розповіла про операцію, не згадуючи про свої вагання щодо хлопчика. Коли вона закінчила, Рамірес задумливо постукав пальцями по столу.

— Отже, Вісника ви не знайшли, — він нахмурився. — Але знищили їхній штаб. Непогано для першої серйозної операції під вашим командуванням.

— Дякую, сер, — відповіла Лу без ентузіазму.

— А що з полоненим? Хто він?

— Просто дитина, сер. Схоже, кур'єр або спостерігач. У нього був комунікатор.

— Ви допитаєте його, коли він прийде до тями, — це був не запитання, а наказ. — Можливо, він знає, куди подівся Вісник.

Лу зіщулилася внутрішньо, але кивнула:

— Так, сер.

— Вільні до ранку, — Рамірес відпустив їх жестом. — О 08:00 чекаю детальний письмовий звіт.

Загін розійшовся по казармах. Лу затрималася на мить, а потім пішла не до своєї кімнати, а до медичного крила. Чергова медсестра спробувала зупинити її, але побачивши нашивки лейтенанта, відступила.