Сергій Фішер - Командирка, Сергій Фішер

— Точняк, — Ерік самовдоволено посміхнувся. — І скоро я стану генералом, от побачите. Моя дурна сестра думає, що у неї є шанси, але старий знає, хто справжній спадкоємець його справи.

Він залпом допив віскі і ляснув дівчину по сідницях.

— Хто хоче продовжити вечірку в моїх апартаментах? У мене є дещо кращепрехороша гидота, якості просто вищий клас, — підморгнув він, показуючи маленький пакетик з білим порошком.

В цей час імператор і його свита перемістилися до спеціальної зони відпочинку. Там дівчата в бікіні танцювали навколо басейну, наповненого рожевою рідиною — спеціальним коктейлем з шампанського і стимуляторів. Маркус IV розвалився на шовковому дивані, поки дві дівчини масажували його плечі.

— Генерал Зін, — звернувся він до огрядного лисого чоловіка поруч, — як думаєте, ми зможемо нарешті зловити цього... як його... Вісника?

— Безумовно, Ваша Величносте, — відповів той, нервово посміхаючись. — Наші найкращі загони вже працюють над цим.

— Сподіваюся, — протягнув імператор. — Ці теракти починають набридати. Вчора мені довелося скасувати відкриття нового розважального комплексу через погрози безпеки.

Він роздратовано махнув рукою і опустив її на стегно однієї з дівчат.

— Вони думають, що можуть щось змінити? Жалюгідні покидьки. Просто підніміть податки в нижніх секторах. Нехай знають своє місце.

Генерал Зін нервово засміявся.

— Відмінна ідея, сір. Я передам розпорядження завтра ж.

— Добре, — імператор явно втратив інтерес до розмови. — А тепер залиште мене, хочу розслабитися.

Він потягнувся до невеликої кришталевої чаші з рожевими таблетками і взяв дві штуки.

***

Лу стояла нерухомо, вдивляючись у маленьку фігуру в кутку кімнати. Це був хлопчик, років 12-13, з брудним обличчям і настороженими очима. В руках він тримав щось схоже на саморобний пістолет.

— Кинь зброю! — наказала Лу, націливши бластер на нього.

Хлопчик мовчав, дивлячись на неї з сумішшю страху і ненависті.

У навушнику Лу чула повідомлення від інших членів загону:

— Два поранених, чотири вбитих повстанців, решта розбіглися, — доповідав Макс. — Тайлеру потрібна медична допомога.

— Лу, твою мать, де ти? — голос Джин звучав стурбовано.

Лу не відповідала. Вона дивилася на хлопчика, і щось всередині неї заворушилося — почуття, яке вона не повинна була відчувати на завданні. Сумнів.

— Як тебе звати? — запитала вона, не опускаючи зброї.

Хлопчик стиснув губи і не відповів.

— Ти не повинен тут бути, — продовжила Лу. — Це не місце для дітей.

— А де мені бути? — раптом відповів хлопчик хриплим голосом. — У таборах примусової праці? Чи в рекрутських центрах, де з нас роблять таких, як ти?

Лу здригнулася від несподіваності. Вона не очікувала почути таку дорослу відповідь від дитини.

— Опусти зброю, і я не зроблю тобі боляче, — сказала вона, намагаючись говорити спокійно.

— Брехня! — крикнув хлопчик. — Ви всі брешете! Ви вбили мою маму! Я бачив!

Його рука з пістолетом затремтіла, і Лу напружилася, готова стріляти в будь-яку секунду.

— Я не вбивала твою маму, — повільно сказала вона, хоча насправді не могла цього знати. Скільки людей вона вбила за останні роки? Скільки жінок, які могли бути чиїмись матерями?

— Всі ви однакові, — хлопчик схлипнув, але зброї не опустив. — У формі, з бластерами. Прийшли вбивати нас, бо ми не хочемо бути рабами.

Лу відчула, як пітніють долоні. Офіційна пропаганда завжди зображала опір як терористів, фанатиків, які хочуть зруйнувати мирне життя громадян Імперії. Але цей хлопчик... Він здавався просто наляканою дитиною.

— Лу, ми знайшли документи! — раптом пролунав голос Макса в навушнику. — Здається, це їхній головний штаб. Але Вісника немає.

Лу не відповіла, зосереджена на хлопчику.

— Ти знаєш, де Вісник? — запитала вона.

Хлопчик на мить застиг, а потім його погляд змінився — у ньому з'явилася впевненість.

— Вісник всюди, — відповів він. — Ти ніколи його не зловиш.

— Лу, де ти, бля?! — кричав Макс. — Нам потрібно забиратися звідси, стіни заміновані!

У цю мить хлопчик різко смикнув рукою, і Лу інстинктивно натиснула на спусковий гачок. Заряд бластера влучив йому прямо в плече, відкинувши маленьке тіло на стіну. Хлопчик закричав від болю, випустивши свою зброю з рук.

Лу кинулася до нього і побачила, що в руці він тримав не зброю, а якийсь пристрій зв'язку.

— Вісник, вони прийшли... — прохрипів хлопчик, перш ніж знепритомніти.

Лу відчула, як її накриває хвиля огиди до самої себе. Вона вистрілила в беззбройну дитину. В дитину, яка навіть не збиралася в неї стріляти.

— Лу, чорт забирай! — в дверях з'явився Макс, весь у пилюці і крові. — Я ледь тебе знайшов! Нам треба забиратися, весь бункер заміновано!