Сергій Олексійович - Мілана, Сергій Олексійович

- Всі вони, оті хлопці, якісь збоченці! - Сказала на останнє Наташа та потім вже почала розповідати різні таємні історії про усіх знайомих дівчат. Цього до речі Кароліна дуже не любила. Але, що поробиш, коли тут на районі у неї була лише одна єдина подруга. Тому треба було лише терпіти. От до речі вона і Мілану за це поважала, що та ніколи нікого не засуджує та не обговорює. 

Мілана взагалі добре ставилися до усіх людей. Їй всі оточуючи були цікаві. Ну, чи майже усі. Вона могла розмовляти з ким завгодно та про що завгодно. Ну, така в неї була вдача. 

В школі на дискотеці Мілані спочатку дуже сподобалося. Все було таке нове для неї. Незвичайне. А ще діти. Вона дуже любила дітей та й сама вчилася на факультеті де готують викладачів з іноземних мов. Мілані, наприклад найбільше подобався англійській. Так, вона гарно вчилася. Була дуже активна студентка. І у себе, там в інституті, на гарному рахунку. Вона звикла все роботи на відмінно. Була дуже старанна і на відміну від інших дівчат, які вчилася разом з нею, дійсно збиралася йти до школи після закінчення вишу.

От і зараз на дискотеці їй було весело та вона на це дивилися, як на додаткові заняття. Коли Мілана вчилася в школі то в неї не було змоги та часу ходити на такі заклади. Батьки були проти.

Разом з нею в школі вчилася одна дівчина. Мілана разом з нею ще і на танці ходила. Таня — так звали цю дівчину: була струнка та красива. Біля неї завжди була купа хлопців. І як спеціально, де Таня не з'являлася, біля неї відразу була купа прихильників. Мілана так не вміла. Їй не дуже подобалася Таня. Але вона дуже часто ловила себе на думці, що теж хоче бути схожою на свою однокласницю. Та в ті шкільні роки це було майже не можливо. Бо і батьки, а головне тітка, яка постійно лізла в її виховання, не давало Мілані можливості зробити, хоч один крок без їх на то згоди.

Таня - то був жах її шкільного життя. Колись одного разу на шкільному балу Мілана вирішила запросити на танок хлопця, якій їй подобався. Нічого такого. Просто їй хотілося теж відчути себе бажаною та побути хоч декілька хвилин дівчинкою, яка комусь подобається. Та того ж самого хлопця вибрала і Таня. То звісно, що він пішов танцювати з Танею. Мілана дуже була незадоволена цім випадком. Їй вперше у житті хотілося плакати. Та вона була сильно дівчина. І ніхто з присутніх у той вечір так і не побачив її сліз.

З того шкільного вечора пройшло вже багато часу. Багато хлопців запрошували її не тільки на танець, а й на побачення. Та Мілана все не могла забути той образливий та ганебний випадок на шкільному балу.

Зараз вона була господинею цих шкільних танців. Вона знала, що будь-який старшокласник мріє про те, щоб запросити її на танок. Так. Це її тішило. Та що з того. Все це було не серйозно. Мілана бачила, як тісно один до одного танцюють закохані парочки. Як цілуються за школою дівчата молодше за неї на декілька років. Як хлопець тримає ніжно за руку свою п'ятнадцятирічну подругу. Їй також дуже хотілося чогось такого - незвичайного. І найцікавіше було то, що такі самі думки були й в Кароліни.

Юліана та трималася іншої думки. Не цікавило її ні якесь там кохання, ні хлопці. Ну, може і хотілося їй, та вона в цьому не зізнавалася ніколи та нікому.

От де їх узяти отих порядних хлопців. - Думала Мілана. - Якім буде потрібен її багатий внутрішній світ, а не її зовнішні принади?

Кароліна була такої самої думки. Тиха школярка. Єдина дитина у сім'ї. Книги, ось і все, що в неї було в житті. І про реальні стосунки вона знала лише з книжок. Так само, як і Мілана. Дівчаткам хотілося романтики. А їм пропонували якісь грубі речі. А їм лише хотілося кохати та бути коханими.

- Я хочу собі такого хлопця, - зізнавалися Кароліна, - щоб дуже сильно мене кохав. Був тихий. Спокійний. Романтичний. Квіти дарував. Щоб ми могли разом мовчати і нам було добре.

- А я хочу веселого. - Мріяла в свою чергу Мілана. - Такого активного. Розумного. Щоб любив подорожі. Різні пригоди. Щоб нам разом було не сумно. І в сексі, щоб нам разом добре було. І без нього теж добре

А Юліана нічого не казала про те, що вона хоче. Наче вона взагалі не збиралася заміж. Наче її хлопці навіть не цікавили.

Мілани з Кароліною такого не розуміли. Та це була особиста справа їх подруги і вони в це все не втручалися. Хай кожен живе так, як йому подобається, казала собі Мілана. І не лізла до Юліани з такими розмовами про ії особисте життя. Отак і жили подруги чекаючи свого коханого хлопця. Який все не з'являвся і не з'являвся.

Колись давно в школі, Мілані здавалося, що вона в когось закохана.
Вона кілька років відчувала симпатію до одного хлопчика, але він абсолютно не відповів їй взаємністю. Це не те щоб розбило їй серце. Вона просто навчилася бути холодною та зберігати зовнішню незалежність, нікому не показуючи своїх справжніх почуттів та бажань.
Їй це дуже добре зараз вдавалося робити.
Але всередині. Десь там у середині ховалося щось таке, чому вона поки не могла дати пояснення. Напевно це було те саме не витрачене почуття любові, яке було в ній усі ці довгі роки. Ось просто настав час любити. Час прийшов, але любити їй поки що не було кого.
Мілана щиро вірила у кохання, але нікому в цьому не зізнавалася. У її мріях вона бачила себе з тим одним, єдиним. Поки що такого не було. Але їй так хотілося, щоби було. Вона чекала. Вона вірила. Вона мріяла. Вона чекала на своє кохання.