Сергій Олексійович - Мілана, Сергій Олексійович

Її звали Мілана. Мілана з "Ранку".
Бо саме таку назву мав район міста де вона жила. З самого свого народження. І до тепер. До своїх вісімнадцяти років.

Звичайний міській район. Дуже типовий. Старенькі різнокольорові будинки. Багато великих дерев. Тополя. Акація. Липи. Це був, як то кажуть "спальний" район. Де завжди панує тиша. Наче зовні така собі пустота. Та життя там все одно триває. Хоч може і не так швидко, як десь в інших місцях. 

Мілані завжди здавалося, що справжнє життя десь там. В інших незнайомих ій поки, що місцях. І щоб побачити інші картини, то треба сідати на автобус та їхати кудись звідси. Треба для цього щось таке робити. Ій з дитинства здавалося, що тут, там де вона живе, немає нічого справжнього. Все наче було, як стояче озеро у ціх тихих та мирних дворах. Бабусі собі збираються в літку. А взимку тут взагалі життя наче засинає. 

З дитсадка ще - танці, спів, музика. Після школи - гуртки. Після гуртків - уроки. А гуляти й немає ій коли. Все життя так. Всі шкільні роки. Отак і минає час. Дуже швидко минає. А потім інститут. Перший курс. Нове життя. Подруги. Тепер все інакше. З гуртками - все. Вони залишилися десь там у дитинстві. У іншому житті. Лише танці постійно з нею. Танці - то назавжди!

Спочатку все було якось дивно. Інститут майже в центрі міста. А вона все життя у себе на районі провела. Їхати звісно далеко. З дому, як вийшла з ранку і так до самого вечора. І все у постійному русі. То там, то тут. А дівчата з групи тільки й знають, що враженнями діляться. Ось тут такий є гарний клуб. Ось тут - інший. А тут ще якийсь бар для студентів чи там кафе. Та й хлопці почали поглядати на неї. Раніше, як було? Немає часу на тих хлопців. Ну, там були звісно на танцях партнери. Та й в інших гуртках теж. Та то все було якось не дуже й серйозно. Так. Між ділом. Ну, проведе хлопець до дому. Ну, потримає за ручку. І все. До самого інституту ні поцілунків, ні побачень. Так, щоб по справжньому. Цього усього не було в житті. Та тільки зараз Мілана відчула, як ій цього саме і не вистачає. 

Десь там життя вирувала по повній. Десь дуже далеко воно було, здавалося ій раніше. Так як виявилося, що веселе життя ось тут воно. Зовсім поруч з нею.

 А на потоці одні лише дівчата. А ось на інших кафедрах молодих та красивих хлопців сила-силенна була. От тільки очі розбігаються. Вибирай кого тільки душа забажає. Та Мілана не вибирала поки нічого. Вона більше про навчання зараз думала. Але хлопці навколо неї вважали інакше.

І якось багато хлопців, як вона сама з подивом помітила почали на неї якось так дивитися дивно. В очах у них щось таке було. Бажання чи що? В школі не було такого. Не було, щоб хлопці за нею бігали чи там увагу звертали. А тут наче щось змінилось. А і дійсно, що? Підросла наче. Вища стала. Сантиметрів, мабуть, на десять. І ноги довгі з'явилася. І форми стали жіночі. Де той підліток? А немає вже його. Немає. Он яка пані гарна стала! І дивилися на неї хлопці й щось таке було в їх поглядах, чого вона раніше  ніколи й не помічала. Відчула вперше за усе життя себе бажаною. Та не знала, що з цим усім роботи. Зі своєю не очікуваною красою. З тим третім розміром. З тими своїми ногами, як то кажуть від вух, чи там вже від самої шиї.

І подруги в неї нові з'явилися. Усього лише дві. Зате справжні. Ось Юліана - струнка висока брюнетка. Майже завжди вона чомусь носить одяг чорного відтінку. Виглядає дивно  вона здається якось. Може вона в якомусь неформальному об'єднані? Та так відразу і не скажеш. Бо вчиться гарно. Відмінниця.  Красива та теж незаймана. Так вона казала подругам. Та і так це було відразу помітно. Бо Юліана чомусь тих хлопців на дух не могла терпіти. А чому і не зізнавалася. І, як тільки Мілана десь з якимось хлопцем порозмовляти зупинитися, то відразу Юліана демонстративно відходила десь в інший бік. Мов ій таке не цікаво. Мов, хлопці то взагалі, що таке?

- І що це в неї такі погляди дивні? - Іноді думала Мілана, та нічого не казала. - То особиста справа кожної людини. - Вирішила вона для себе. - Хай робить, що хоче. Головне, що вона моя краща подруга. І то вже її особиста справа. 

Та сама себе Мілана вела, так, як їй подобалось. Від парубків не тікала та не ховалася. Дуже швидко зрозуміла, що до чого. Мілана взагалі миттєво завжди вчилася. А ще в лідери непомітно у себе в групі пройшла. А потім ще тут же, в інституті разом з Юліаною записалася на карате. Це теж додавало їй авторитету на потоці. 

І ще була в них одна подруга. Також висока. Разом вони усі вчилися. Тільки білявка. З гарною фігурою. Та якась ще по розмовах, з досвіду, мала дуже. Наче і їй теж вісімнадцять. Та вона, здається ніколи у житті й людей не бачила. Хлопців лякалася. Вона все життя дома просиділа. Книжки читала. Та уроки вчила. От і все її дівоче життя. Батьки займалися бізнесом. Грошей в неї вистачало. Та їй особлива і витрачати їх було нікуди. Доки ось в інституті подруги в неї близькі не з'являлися. От вони й допомагали. То в кафе вона їх завжди пригощала. То в клуб квитки на усіх трьох покупала. Дівчата не просили особливо. Та вона сама. А Мілані і добре. Бо вона сама цього усього ніколи й не бачила. Це для неї все в дивину було. Вже не кажучи про цю їх нову подругу Кароліну. Вона без них із дому майже і не виходила. Тільки, що в інститут і все. 

Юліана навпаки була дівчина серед них трьох сама модна та всі новини перша звідкись знала. І там вона була, і те бачили. І на модель вчитися ходила. Всі до речі дані в неї для цього були. Теж висока на зріст. Струнка наче березка. І може форми не такі, як в подруг та все якось компактно та по фігурі в неї було. І красива дуже. Казали, що в тому неформальному русі де вона деякий час перебувала, називали хлопці її між собою "Нефертіті". Чи то за її красу, чи то через її римський профіль. Але мала вона дійсно гарний та привабливий зовнішній вигляд. Тонкі губи. Красиві очі. Ніс гарний. Така вона була наче вогонь. І погляд такий в неї пристрасний. На іспанку схожа. Ні "Нефертіті", а справжня "Кармен".