Наталія Довгопол - Карпатська казка, або За десять днів до Купала

– Вас як звати, до речі? – продовжував господар, не помічаючи Ксениної радості й пожвавлення.

– Я – Оксана, – офіційно відрекомендувалася старша. – А це вже моя сестра, Леся.

– Сестра? – Іванко виглядав здивованим.

Він уважно подивився на Лесю і раптом розсміявся.

– Я думав, що ти хлопчик! Ну, поглянь сама: коротке волосся, штанці…

Ксеня із Лесею перезирнулися й теж розсміялися.

– Ви не перший, хто так думає, – знизала плечима Леся. – Я вже звикла…

– Найцікавіше, – зненацька посерйознішав Іванко, переводячи погляд із однієї дівчини на іншу, – що вони теж подумали, що ви – брат і сестра… І через це ви тут.

– Давайте мити руки й за стіл, – зненацька встряла в розмову Маринка, плескаючи брата по плечу. – Підозрюю, що ви дуже втомлені та голодні.

Вона налила в миску води, принесла чисті рушники й побігла до хати накривати на стіл.

Нарешті всі сиділи за невеликим дерев’яним столом у чистій, наповненій ароматами трав кімнаті. На столі стояли глечик з молоком, тарілка свіжої бринзи й гарячі пиріжки з капустою. У повітрі заносився запах свіжоспеченого хліба.

Ксеня почала було їсти, але шматок у горло не ліз.

– Іванко, це вже зовсім нестерпно! Ти нам розкажеш, хто такі ці вони й чому нас тут чекали?

Іванко глибоко зітхнув, випив ковток води та й почав розповідати.

– Чи чули ви про свято Купала?

– Звичайно! – пожвавилася Леся, яка вважала себе знавчинею народних традицій. – Івана Купала святкують у ніч з шостого на сьоме липня. Вінки плетуть, через вогнище стрибають…

– Купала – це день літнього сонцестояння, – перебив її Іванко. – За старими обрядами святкувався в саму коротку ніч року – з 21 на 22 червня. На Купала вся нечисть зі світу мертвих Нави приходить в Яв і живе там півроку, до самого Корочуна – свята зимового сонцестояння.

– Одного разу, купальської ночі, – продовжував він після короткої паузи, – двоє дітей із бідної селянської родини пішли високо в гори шукати цвіт папороті…

– Папороть не цвіте, вона розмножується спорами… – встряла Леся.

Ксеня гнівно на неї шикнула, але брат із сестрою лише посміхнулися.

– У Купальску ніч різні дива трапляються, – лагідно сказала Маринка. – Вгадайте-но, як звали тих дітей?

Дівчатка здивовано подивились на Маринку, а та лиш загадково примружила очі.

– А звали їх Іван та Марина, – повів далі розповідь господар. – Ідуть собі по лісу, ідуть, шукають цвіт папороті й раптом чують голоси. Нечисть якраз вилізла із Нави й радилася біля лісового вогнища, як захопити світ так, щоб отримати над ним більше влади, щоб не жити півроку в Наві й не коритися ні Ладі, ні її батьку, сонячному Білобогу.

Іванко й Маринка слухають собі, слухають, і розуміють з розмови потойбічних створінь, що єдиний шлях урятувати світ від нашестя нечисті – це добровільно пожертвувати себе воді й вогню. Нечисть уже починає справляти обряди. Величезне вогнище розгорається на березі гірського озера, і діти, не вагаючись, біжать до вогню й води. Іванко увійшов у вогонь, а Маринка – у бездонне Карпатське озеро.

Від тієї жертви затрясся цілий світ. І сталося те, чого ніколи раніше не траплялось. Увесь Чорногорських хребет Карпат із усіма навколишніми селами, людьми, отарами овець, лісовими звірами й птицями, разом із нечистю, Іванком та Маринкою затрусився й упав у Нав. На землі залишилося дзеркальне відображення тих гір, але без єдиної душі на багато верст, доки нові мешканці не заселили Карпати.

Із того часу живі люди поселилися в Наві. Народжуються, проживають життя й помирають, не знаючи, що їх справжній світ залишився десь дуже далеко.

– Але ж ви не помираєте? – спитала Леся.

Іванко похитав головою.

– Тепер ми вартуємо нечисть, – пояснив він. – З того часу, як Білобог дізнався про таємну змову, він заборонив темним силам підніматися в Яв, навіть на свято Купала.

– А до чого тут ми? – намагаючись зрозуміти усю серйозність ситуації, у яку вони потрапили, сказала Ксеня.

На цей раз говорити стала Маринка:

– Брат із сестрою добровільно принесли себе в жертву, і після того вся нечисть опустилася в Нав. Але якщо на Купала нечиста сила віддасть жертовному вогню й священній воді інших брата з сестрою, народжених у Яві… то все знову повернеться на свої місця. Домовики поселяться в квартирах ваших хмарочосів, злидні позастрибують на пороги ваших будинків, русалки чатуватимуть на юнаків на берегах ваших річок і водосховищ, сирени будуть літати над морями та топитимуть ваші кораблі… І так буде півроку, доки не прийде Корочун, і вся нечисть знову не заповзе назад у Нав.

– Але ж ми дві сестри! – вигукнула Леся. – Нам нічого боятися, ми їм не потрібні!

– Разом – ні, – відповіла Маринка. – Коли вони дізнаються, що ви не брат і сестра (а дізнаються вони дуже скоро), вони полюватимуть лише за однією із вас. – Маринка затихла, й за мить продовжила: – Інакша небезпека чекатиме тоді. За давнім повір’ям, якщо Купальскої ночі Нічна Пані принесе людську жертву, то вона зможе без перешкод перенестися в Яв і залишатися там навіки.

Дівчата стурбовано перезирнулися.

– Але ж ми з Ксенею навіть не схожі, як вони могли подумати, що ми… – розгублено прошепотіла Леся.

– Це ви так вважаєте, – багатозначно повів бровами Іванко.

– А хто така ця Нічна Пані? – нарешті запитала Ксеня.

– Її ім’я – Мара. Це старша дочка Чорнобога, страшна жінка, що керує усією нечистю. Навіть ми нічого не в змозі їй заподіяти, адже це вона – володарка країни мертвих, у якій ми зараз знаходимося.

– Що ж нам робити?

– Залишайтеся тут до Купала, – сказав Іванко. – В нашому будинку ви будете в безпеці – ні нечиста сила, ні сама Мара не може перейти через нашу огорожу. Будете нашими гостями всі десять днів.

– А як… як нам потрапити додому? – затамувавши подих, підвела очі Леся.

– Після Купала ми щось придумаємо, – заспокоїв Іванко. – Не існує воріт, які б вели із Нави в Яв і навпаки. Але, як бачите, таке трапляється, що кордони між світами стираються. Проте, для того щоб потрапити з одного світу в інший, треба виконати певні умови. Померти, наприклад, або принести жертву на Купала – для кого як.

Лесина шкіра покрилася сиротами, але Іванко незворушно продовжував:

– За деяких обставин ми й самі кілька разів ходили в ваш світ – коли у цьому була потреба й видавався вірний час. Не даремно й сьогодні, на Русалії, у Яв потрапила Полудениця та змогла провести за собою вас. Сьогодні свято русалок і їхніх сестер – нявок, полівок, лоскітниць, росяниць, нічок,