Роман Олійник (Argonayt) - Суботня НІч, Роман Олійник (Argonayt)

Ось і цієї ночі Вольдемар організував кілька творчих зустрічей за інтересами. У першій кімнаті, куди ввійшов вампір, невеликому напівтемному приміщенні, вже почалися літературні читання. Молоде дарування з племені орків натхненно декламував свої вірші про складні і мінливі взаємини між бджолою і квіткою конюшини.

Поезія, на думку арт-директора, була так собі, але слухачам вона чомусь подобалася. Як говориться на колір та смак товариш не всяк. Хоча цілком можливо, що з часом набравшись життєвого досвіду, поет і створить насправді серйозну і достойну річ. А може, побалувавшись віршування, займеться чимось іншим, більш важливішим і кориснішим ділом. Час розставить все по своїх місцях.

Привітавшись з присутніми, Вольдемар не став довго затримуватися в компанії шанувальників літературних читань. Непомітно вислизнувши з кімнати, він опинився в приміщенні, перетвореному в своєрідну міні-галерею. Свої роботи тут виставляв старий знайомий вампіра сивочолий ельф Доменіко. Чудовий художник, якому завжди вдавалися дивно-ностальгічні пейзажі і феєрично-загадкові натюрморти. Ось і зараз біля картин майстра зібралося чимало любителів живопису. Навіть один високий і важливий чиновник з міської мерії. Швидше за все, до ранку розкуплять всі виставлені роботи, і напевно ще надійде чимало замовлень на майбутнє. Хоч би старий приятель не забув залишити одну раніше уподобану Вольдемаром картину для його особистої колекції.

У наступну кімнату-салон арт-директор прагнув потрапити найбільше. Там був запланований авторський концерт Ліліани. З цією дівчиною-перевертнем він знайомий порівняно недовго. Вперше Вольдемар зустрів її випадково на вечірці у одного спільного приятеля-вовкулаки. Співачка-бард миттєво зачарувала вампіра своїм казковим голосом. Таке мелодійне і чуттєве контральто він чув чи не вперше за все своє багатовікове існування. У поєднанні з ніжними акомпанемент лютні і дуже непоганими текстами пісні Ліліани глибоко запали в душу Вольдемару.

Уже під час наступної зустрічі вампір звернув увагу і на досить екстравагантний вигляд дівчини-перевертня. А там було на що подивитися. Вона була середнього зросту, струнка, з красивою граційною фігурою. Смагляве обличчя нової знайомої прикрашали сяючі сірі очі, маленький завзятий носик і тоненькі бордові вуста. Густе волосся смолисто-чорного кольору хвилястим водоспадом спадало до самого попереку співачки і чимось нагадували крило кажана.

Рухалася Ліліана, як і належить молодій вовчиці: легко, елегантно, стрімко. Посміхалася привітно і доброзичливо, хоча її рівненькі і білосніжні зубки виглядали дещо загрозливо. Коли дівчина-перевертень співала пісні, то трошки морщила свій благородний лоб, тоненькі брови при цьому вигиналися дугою, а вії заледве помітно тремтіли, наче крила метелика.

Захоплюючись музичними даруваннями співачки, арт-директор нічного клубу і не помітив, як захопився нею вже як представницею протилежної статі. Ліліана була, безумовно, дуже талановитою, безсумнівно, розумною і при тому доволі симпатичною особистістю. Не минуло й півроку як захоплення вампіра переросло в справжню палку пристрасть, на яку, як це не дивно, дівчина-перевертень відповіла взаємністю.

Вольдемар чудово знав, що міжрасові стосунки між нелюдами зазвичай тривають недовго і практично не мають серйозних перспектив на майбутнє. У нього з Ліліаною не може бути спільного потомства, та й різниця у віці між ними була досить істотною. Але коли кров завирувала від нестримного бажання, а думки почали плутатися від гарячої спокуси стало нереально почути аргументи здорового глузду. І не допомогла навіть те, що у нього за плечима вже була не одна сотня прожитих років.

Непомітно влаштувавшись на стільці в куточку салону вампір, закривши очі, насолоджувався виконанням своєї коханої. А дівчина-перевертень співала і співала. Багато з пісень, що лунали зараз, він чув уже раніше, але були і нові твори. Особливо зворушила серце Вольдемара одна лірична балада про молодого юнака, який пішов на війну і вже ніколи не повернувся додому до рідних.

Майстерно підібрані ритми і слова пісні змусили Вольдемара мимоволі згадати ті далекі часи, коли він нетямущим і довірливим хлопчиком під прапорами великого царя Ксеркса пішов воювати проти зарозумілих еллінів. Саме тоді насмішниця доля зробила те, що і зробила. В результаті її незбагненних примх його важко пораненого і немічного списоносцями чомусь не залишили помирати на полі битви, а навернули в безсмертного вампіра. Як же все це давно було. Навіть і не віриться, що все відбувалося в реальності, а не в його старечій уяві.