Роман Олійник (Argonayt) - Суботня НІч, Роман Олійник (Argonayt)

2

Клубне життя складна, бурхлива і частенько навіть дуже клопітна річ. Підкріпившись ще одним коктейлем, Вольдемар чіпким оком постарався оцінити все, що відбувається в його розважальному закладі. Начебто все як завжди, нічого особливого.

Спеціально запрошений ді-джей, вельми імпозантний лісовик з кучерявою борідкою смарагдового кольору, захоплено нашкварює на своїй апаратурі чергову вінтажну композицію, від якої у більшості відвідувачів буквально дим з вуха іде. Бармен Тоні вміло догоджає своїми фантастично-смачними сумішами всілякі запити строкатого натовпу тих, кого ще не захопили музичні ритми. Незабаром і вони неодмінно «зависнуть» в колі тих своїх побратимів, які вже сповна «відриваються» на танцмайданчику.

Все, як і завжди в суботню ніч.

Офіціанти як завше – моторні та прислужливі. Спритні і працьовиті домовики миттєво обслуговують столики не залишаючи клієнтам і крихти причин для якихось невдоволень та претензій. Від феєричних стриптизерок-наяд з їх відверто-провокаційними номерами навіть йому, вампірові, непросто погляд відвести. В естетичному вмінні спокушати чоловічу частину відвідувачів з цими хтивими бестіями і надзвичайно привабливими фуріями навряд чи ще хтось може зрівнятися в його клубі.

Будь-яких розбірок і бійок начебто не передбачається. З цим у Вольдемара суворо. Персонал закладу знає свої обов'язки. А його особистих зв'язків з головою вистачить щоб «зам’яти» більшість виниклих проблем і їх можливих небажаних наслідків. Не дарма ж він звів одного з префектів міста зі спокусливим сукубом, а одну з дуже поважних керівниць міської поліції познайомив з велелюбним кентавром. Але це були ті повсякденні подробиці його комерційної діяльності, які Вольдемар хотів би залишити при собі.

Відсьорбнувши ще ковток, від вже третього за рахунком коктейлю, Вольдемар відчув приємний прилив невеликого збудження і цілком зрозумілого задоволення. Що й казати але ніч повинна вдасться на славу. У нього сьогодні традиційно зібрався майже весь бомонд міста. І якщо біля бару і на танцмайданчику «зависають» в основному ті, хто прийшов просто розвіятися і добряче розважитися, то в великих підвальних приміщеннях клубу на нього чекають зовсім інші відвідувачі.

Неспішно залишаючи танцюючий натовп Вольдемар мимоволі згадував, як все починалося. Коли ти вампір і у тебе практично вся вічність попереду найстрашніший твій ворог це – нудьга і одноманітність. Рано чи пізно, але тебе «дістане» все те, що було таке бажане і приємне в минулому. Сірі, нецікаві і передбачувані будні за лічені десятиліття, не кажучи вже про сторіччя, можуть буквально довести до безумства.

Єдиним порятунком від втрати здорового глузду було знайти таке захоплення, заняття, пристрасть які мали повністю заволодіють твоїми думками, емоціями і спогадами на все подальше існування. Вольдемар після тривалих роздумів, довгих пошуків і безлічі помилок, вже практично на межі шаленого божевілля зумів відшукати своє покликання в цьому житті. Його порятунком стала творчість у всій її красі і незвичайності.

Ні, вампір не став ні відомим художником, ні знаменитим композитором, ні шанованим поетом. Для цього у нього не знайшлося відповідних умінь та талантів. Єдине що Вольдемар отримав від долі в нагороду це дар розпізнавати творчі особистості в усіх їх іпостасях. Незважаючи ні на які расові відмінності і зовнішні перешкоди він як навчений поліцейський шукач міг буквально з першого погляду визначити чи є, в людині або іншої сутності, якийсь творчий дар чи ні. Він ніби бачив цю іскру творчості, як бачить корабель яскравий маяк в бурхливому штормовому морі. І майже ніколи не помилявся в своїх висновках.

Спочатку Вольдемар якийсь час усвідомлював своє вміння. Намагався пристосувати його до свого існування. Навіть навчався отримувати від усього цього якесь задоволення для себе. Це було незвичне, достатньо захопливе, а головне не нудне заняття. Багацько десятиліть пішло на те щоб більш-менш у всьому розібратися і зрозуміти, що він може бути в якійсь мірі справжнім чарівником. Як умілий ювелір з непоказного алмаза може створювати блискучий діамант, так і йому в сірій невідомості виходило відшукувати творчі особистості, у яких був шанс засяяти яскравіше найбільшої коштовності.

А далі закрутилося-завертілося. Довгі роки захоплюючих подорожей і незліченна кількість відвідуваних країн, міст і сіл. За цей час ким він тільки не був: антрепренер, імпресаріо, продюсер, навіть спонсор і меценат. Назви посад змінювалися, а суть мандрівок залишалася та сама. Він знаходив обдарованих створінь і в міру своїх можливостей допомагав розвивати їхні особливі вміння. Не завжди це вдавалося, і нерідко успіх поступався місцем поразкам. Але ту неземну насолоду і казкове задоволення, яке відчував Вольдемар в разі перемоги не описати звичайними словами.

В якусь хвилину вампір зрозумів, що життя настільки змінилася, що далі кочувати по всьому світу, і сенсу великого немає, і небезпечно для власної шкури. Варто було десь ґрунтовно осісти і переосмислити бурхливий розвиток цивілізації і найголовніше, своє подальше місце в ній. Коротко кажучи, треба було стати розсудливим і знайти власний затишний куточок, щоб надалі займатися своїм пристрасним захопленням.

Недовго роздумуючи, Вольдемар нерозважливо зробив свій вибір на першому великому місті, яке зустрілося на його шляху. У той далекий час ніщо не віщувало того що воно перетворитися в такий величезний мегаполіс. Тоді вампір і гадки не мав, скільки всяких клопотів і проблем звалитися на його голову з цією зміною його існування.

Несподівано виявилося, що вести осілий спосіб життя і одночасно сповна віддаватися улюбленій роботі не так вже й просто. Якщо раніше йому треба було лише відшукувати не розкриті таланти і допомагати потенційним самородкам реалізовувати свій творчий потенціал, то тепер все складалося з точністю майже до навпаки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍