Софія Малинська - Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська

— Я, —  коли тишу прорізав крижаний голос ректора, здригнулися усі. Мені навіть здалося, ніби навколо нього утворилася якась темна загрозлива енергія, що змусила мене вкритися сиротами й судомно ковтнути, а ще порадіти, що його роздратування направлене не на мене, — Маєте ще якісь заперечення, панове?

Відповіддю йому було важке мовчання. Якусь мить я чула лише власне скажене серцебиття і невдоволене сопіння присутніх.

— Ні? В такому разі… Адептко, ви не заперечуєте?

Він в очікуванні простягнув мені долоню.

Погляд чарівника знов був прикутий до мене, темний, загрозливий. Фальшива посмішка зникла з його обличчя, і я нарешті побачила те, що було приховано за нею: рішучість дістатися до правди, якою б вона не була, і покарати винних.

Була лише одна малесенька проблема… Не було жодних гарантій того, що цією винною не виявлюсь я.