Ірен Вастро - Для тебе, Ірен Вастро

-Дякую.- кажу обіймаючи її.- Ти ніби моя хрищена-чарівниця.- кажу я їй.

-Та ні. Я всбого лиш твоя подруга, що бажає тобі добра.- каже вона.

В цей час дзвонить її телефон.

-Пробач, мені брат телефонує.- каже вона.- Так. Привіт. Все добре.  А ти як? Я трохи зайнята, тому поговоримо пізніше. Ні подруга. Колись познайомлю. Все, бувай.- каже вона закінчуюючи розмову.

-В тебе є брат ?- питаю.

-Так. Звати  Мирослав.   Ми з ним не розлий вода. Завжди мене захищає та підтримує, як справжній брат.- каже подуга розливаючи чай.

-Він знає про Тимофія?- питаю.

-Так. Він завди мене попереджав про те, що він не герой мого роману, але я його не слухала. Кохала.- каже сумно.

-Як добре, коли в тебе є людина, що тебе може тебе підримати.- кажу я.

-Ага. Сам мене попереджав. А сам з такою мегерою зустрічається. Жах. Любить її і не бачить, яка вона.- каже зневажливо Діана.

-Любов зла…- повторюю знову цю фразу я.

-Ти права. Йому б таку дівчину як ти…- каже подруга мене оглядаючи.

-Ні, ні, ні. Не хочу ніяких стосунків. Поки буду сама.- кажу я.

-Може ти і права…- каже подруга, смакуючи каву.

-Звісно права.- кажу я.

 Наші посиденьки закінчуються пізно вночі. Добре, що сьогодні вихідний. Подруга допомагає мені зробити зачіску і я готова до свята прямую на таксі  в кафе. Там зустрічаю Настю та інших колег, з усіма вітаюся.

-Ти сьогодні дуже гарна.- каже Настя. – Наш бармен  Павло погляду від тебе не відводить.- каже вона.

-Насте, я просто прийшла відпочити, а не шукати пригоди на свою дупу.- кажу я.

-Не кажи гоп. Ще не вечір.- підмогує мені.

Вечірка і справді весела. Смачний фуршет, гарна музика і танці, все розслабляє і допомагає забути все погане. Раптом музика стихає. Озираюся та бачу чоловіка, що мене врятував від падіння. Він іде під руку з яуоюсь дівчиною.

-Це хто?- питаю пошепки у Насті.

-Це наш директор – Мирослав Вікторович з його дівчиною.- каже подруга.

-Ясно.- кажу я.

Чоловік виходить на середину зали та обводить поглядом присутніх.

-Доброго всім вечора. Дуже радий вас всіх тут бачити. Цей рік був дуже складним, але завдяки вам ми все витримали і пережили. Ви мої надійні помічники! Тому танцюйте, веселіться – все для вас.- каже він і зустрічається поглядом зі мною.

Відводжу погляд на свої колег. Білявка, що поряд з директором зневаживо дивиться на всіх та міцно тримає за руку.

-Всім гарного вечора.- каже Мирослав Вікторович і вони з білявкою йдуть  до фуршетного столу.

-Тепер ми можемо піти до клубу? Ми виконали твою місію.- питає білявка.

-Поїдемо. Давай трохи побудемо тут.- каже бос.

-Я хочу танцювати.- дує свої губи дівчина.

-Тоді пішли танцювати.- каже він їй.

Лунають запальні пісні, всі весело танцюють. Потім музика змінюється на повільну. Мене Павло запрошує на танець. Неохоче погоджуюсь.

-Женю, ти сьогодні дуже гарна. Ти мені дуже подобаєшся. Може продовжимо вечір у мене?- питає притискаючи мене до себе і дозволяє собі перейти межу, даю ляпаса і йду на вихід. На вулиці дме холодом, а я навіть не подумала одягнутися. Чомусь з’являються сльози. Раптом хтось накидає мені на плечі мою куртку. Обернувшись бачу Настю.

-Ти як?- питає.

-Дякую. Я мабуть поїду.- кажу я і викликаю таксі.

-Дарма ти так. Залишилася б. Павло б більше не підійшов до тебе.- каже подруга.

-Ні, я краще поїду.- кажу я сідаючи в таксі, що приїхало за мною.

Тоді я ще не знала, що Мирослав Вікторович переведе Павла працювати в інший готель.  Як і незнала чому він це зробив. А зараз я їхала в таксі і з сумом дивилася на красу навколо.

Ось і продовження  історії.

 Вітаю всіх з Новим 2025 роком і бажаю здоров’я, любові,  сімейного щастя, миру і перемоги!

Ваша Ірен Вастро.