Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

​Діана тихо застогнала. Вона впала на коліна, схопившись за волосся. Коти метнулись до неї, почали тертись. Час від часу кидали погрозливі погляди на хлопця. Стогін переріс в крик. Голосний та пронизливий. Моторошний та відчайдушний.

​Макар відчув холодок, що пробіг по спині. Він спробував підійти, але тварини одразу кинулись вперед. Діана впала на землю, не припиняючи кричати. Відчув сльози на очах. Він не міг нічого зробити. Він не міг навіть підійти. Але підійти до кого? Вона справжня? Чи це просто галюцинація?

Чортихнувшись на власну невпевненость, покликав дівчину знову. Пробубонівши прокляття, стрибнув вперед, очікуючи гострі пазурі.

Несподівано, парк поглинула темрява. Крик обірвався, як і погрозливе шипіння величезних котів.

Раптом, замерехтіли паркові ліхтарі. За мить, світло повернулось. Дерева, кущі, бруківка та квіти. Діана та коти зникли. Макар міцно заплющив очі, закривши долонями обличчя. Розплющив. Відчув прохолодний вітерець.

– Діана? – спитав порожнечу парку, – Я маю знайти тебе. Чого б це мені не вартувало.

Не розуміючи, що саме має зробити, витягнув телефон та увімкнув. Довго розглядав фото Діани, що всміхалась чарівною посмішкою. Зітхнув та відкрив телефонну книгу. Знайшов номер Міри та натиснув клавішу виклику.

– Макар? – почув знайомий та сонний голос подруги, –це ти?

– Привіт, Міро, – відповів тремтячим голосом, – нам потрібно зустрітись. Це важливо.

– Звичайно, – здивувалась дівчина, – зустрінемось на тижні, кави попємо.

– Ні, ти не зрозуміла, – вже впевнено мовив Макар, –нам потрібно зустрітись негайно.

– Ти бачив котра година? – не зрозуміла подруга.

– Ми мусимо знайти Діану, – відповів хлопець, – я щойно бачив її.