Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

​Несподівано перед очима промайнув темний коридор та промінь ліхтарика. Спини друзів та Діани. Жарко, навколо пил, гнітюча тиша. Одразу відчув калатання серця в грудях. Протер очі та зробив крок вперед. Видіння розтануло, повернувши Макара до реальності.

​Сироти виступили на тілі. «Як довго мене будуть переслідувати ці спогади?» – промайнуло в голові. Пішов до автобусної зупинки, оглянувшись по сторонах. Надворі була одинадцята година вечора. Вулиці та дороги практично порожні. Всі нормальні люди вже давно сидять вдома та відпочивають.

​Потягнув куртку вище та вирішив пройтись. Головне, йти дорогою з гарним освітленням. Жодного натяку на темряву. Жодного провулка та вузеньких проходів. Жодної тиші.

​Дочекавшись зеленого світла, перейшов дорогу та вийшов до парку. Охайний та гарний. По боках високі дерева та обережно підстрижені кущі. Посередині стежина, викладена бруківкою. Клумби з квітами. Але головне, великі та яскраві ліхтарі.

​Зупинився перед входом, зрозумівши, що не бачить жодної живої людини. Хмикнув та пішов далі. За парком, за два квартали, квартира батьків. Саме там жив Макар. Університет так й не закінчив. Потрапивши до психіатричної лікарні, випав з життя на два роки.

​– Ваш діагноз – галюцинаторно–параноїдний синдром, – сумно всміхнувся собі, згадавши вивчену на памʼять картку хвороби, – пацієнт має виражену форму асоційованих галюцинацій, що характерні наявністю певної послідовності. Після конкретної дії пацієнт бачить типову галюцинацію, приймає ці образи за обʼєктивну частину реальності. Легка форма шизофренії, що піддається контрольованому медикаментозному лікуванню.

​Пройшовши не більше п'ятдесяти метрів, помітив фонтан та напружився всім тілом. Перед очима одразу виник покинутий парк торгівельного центру багатоповерхівки. Зруйнований фонтан. Діана. Макар стоїть, протягуючи каблучку, що знайшов в одній з крамниць. Він хотів попросити вибачення. Хотів попроситище один шанс. «Скільки сотень шансів Ді давала мені?» –промайнуло в голові питання.

​Макар зупинився, важко дихаючи. Видіння зникло, попереду знову нічний парк. Ліхтарі та вітер, що гойдав гілки дерев. «Я не впевнений, що лікування має позитивні результати, – нахмурився, згадавши свій діагноз, –асоціативні галюцинації як були, так й залишились». Потер очі та рушив далі. «Можливо, варто трохи пробігтись?» –засміявся в думках.

​Аж раптом, ліхтарі, що світили навколо, замерехтіли. Продовжувалось це не довго. Несподівано весь парк поглинула темрява. Густа, моторошна. За темрявою прийшла тиша. «Провалля?» – навіть думки затремтіли. Підняв руки та сильно вдарив себе долонею по обличчю. Час від часу ця дія допомагала. Але не цього разу, оскільки нічого не змінилось.

​Затамувавши подих, хлопець наче приріс до землі. Не рухався, лише розставив руки в сторони, боючись, що темрява почне стискати його. В скронях відчув пульсацію. Дихання збилось, стало поверхневим. Спина вмить спітніла.

​Недалеко від себе побачив мерехтіння. Хтось чи щось пересувалось по землі, освітлюючи тімʼяним світлом все навколо себе. Побачив стовбур дерева. Захитались кущі, що росли поряд. За мить, на стежинку вискочив величезний кіт. Стрибнув на всі чотири лапи та вигнув спину, розкривши пащу. Задоволено висунув язика та сів.

​За декілька секунд, кущі знову захитались. Вискочив другий кіт. Такий же величезний, як перший. Обидва випромінювали дивно знайоме світло. Макар згадав тепле та яскраве світло ліхтариків, якими вони користувались в проваллі.

​– Йдіть звідси, – хрипким голосом мовив, але зробив невпевнений крок до тварин, – чому ви світитесь в темряві? – спитав, наче сподівався почути відповідь.

​Коти дійсно звернули увагу на людину. Занявкали, схиливши морди в бік. Розглядаючи хлопця, деякий час не рухались. Аж раптом один з велетнів став на всі чотири лапи та рушив вперед. Макар напружився, стиснувши кулаки. Якщо цей котик стрибне, йому добряче влетить. Пазурі навіть уявляти собі не хотів.

​Несподівано, кіт зупинився та повернув морду в сторону. Макар рефлекторно прослідував поглядом за твариною. Тремтячи від страху, відчув як підкошуються ноги. За деревом зʼявилась людина, що теж світилась в темряві. Вона не рухалась, але руки було видно. Це була дівчина.

​Коти голосно замуркотіли та кинулись до незнайомої фігури. Зупинились та лягли на землю, відкривши свої животи. Вони знали цю людину, довіряли їй, раділи її появі.

​Незнайомка зробила крок та вийшла з–за дерева. Подих перехопило, а серце почало шалено калатати, вириваючись з грудей. Макар, не розуміючи що робить, простягнув руку та впевнено рушив вперед. Зупинився за декілька кроків, уважно розглядаючи дівчину.

​Діана суворо подивилась на хлопця. Її волосся рухалось, наче вітер намагався гратись з ним. Хоча навколо не було жодного протягу. Навіть повітря, що було свіжим та прохолодним, потепліло та зупинилось. В очі вдарив пил, що ліниво закружляв навколо.

​– Ді, кохана, – прохрипів Макар, не наважуючись підійти, – я так скучив за тобою. Я так хочу обійняти тебе. Ти пробачиш мені? – наважився зробити крок вперед, –мене не відпускали з лікарні.

​В цю мить, коти вискочили вперед та погрозливо зашипіли. Хлопець виставив руки перед собою, очікуючи, що тварини кинуться в бій. Але вони просто погрожували, натякаючи на те, що підходити не можна.

​Підняв погляд на дівчину та побачив, що вона безмовно плаче. Діана не промовила жодного слова. Лише розглядала хлопця. Сльози потекли по щоках. Злякався, що вона зникне. Відійшла на крок назад та різко схопилась долонями обличчя. Її світіння ставало яскравішим. В темряві навколо почали зʼявлятись іскри.