Жюль Верн - Таємничий острів

голосом серця — супротивник рабства, дав негру вільну. Раб, одержавши свободу, не побажав розлучатися зі своїм хазяїном. Він палко його любив і готовий був померти за нього. Йому йшов тридцять перший рік, він був сильний, моторний, спритний і кмітливий чоловік, лагідний і спокійний, часом дуже наївний, завжди усміхнений, послужливий і добрий. Його звали Навуходоносор, але він не любив цього пишного імені, і тому віддавав перевагу звичному з дитинства зменшувальному іменню — Наб.

Довідавшись, що пан його попав в полон, Наб без вагань залишив Массачусетс, дістався до Ричмонда і за допомогою всіляких хитрощів, двадцять разів ризикуючи життям, проникнув до міста в облозі. Неможливо передати словами радість Сайреса Сміта, коли він побачив свого слугу, і щастя Наба, який з’єднався з улюбленим хазяїном.

Отже, Набу вдалося потрапити до Ричмонда, але значно сутужніше було вибратися звідтіля, тому що військовополонені солдати федеральної армії знаходилися під найсуворішим наглядом. Для спроби до втечі, що давала хоча б малу надію на успішний її результат, доводилося чекати виняткових обставин, але такі обставини все не виникали, а створити їх було не так і легко.

Тим часом Грант продовжував вести рішучі воєнні дії! У гарячому бою з жителями Півдня під Петерсбергом він здобув перемогу. Але з’єднані сили його армії та війська Бутлера поки що нічого не могли домогтися в облозі Ричмонда, і ніщо не провіщало близького звільнення військовополонених. Одноманітне життя в’язня не давало репортеру ніякої поживи для заміток, і він уже не в змозі був його терпіти. Його не залишало прагнення втекти з Ричмонда, втекти за будь-яку ціну. Кілька разів він намагався зробити це і не міг: перешкоди були нездоланними.

Облога міста йшла своєю чергою, і якщо військовополонені жадали втечі з нього, щоб повернутися до армії Гранта, декому з обложених дуже хотілося залишити Ричмонд, щоб дістатися до військ сепаратистів; серед цих вояків був і Джонатан Форстер — запеклий прихильник жителів Півдня. Справді, якщо військовополонені федеральної армії не мали можливості вийти з міста, не могли цього зробити і сепаратисти, тому що армія жителів Півночі оточила його з усіх боків. Губернатор Ричмонда вже давно втратив зв’язок з генералом Лі, а було надзвичайно важливо повідомити йому про становище в місті та просити скоріше вислати армію на допомогу оточеним. І ось Джонатану Форстеру спало на думку вилетіти з Ричмонда в гондолі повітряної кулі, перетнути таким способом лінії військ облоги і дістатися до табору сепаратистів.

Губернатор дозволив таку спробу. Виготовили аеростат і надали його Джонатану Форстеру, який мав намір здійснити свою повітряну подорож з п’ятьма супутниками. Аеронавтів постачили зброєю на випадок, якщо вони, після приземлення, наштовхнуться на ворога і змушені будуть захищатися. Одержали вони і запас провіанту на випадок тривалого перебування в повітрі.

Виліт призначили на 18 березня. Передбачалося, що він здійсниться вночі, при свіжому північно-західному вітрі: мандрівники розраховували за кілька годин долетіти до штаб-квартири генерала Лі.

Але північно-західний вітер виявився іншим, ніж очікували. Вісімнадцятого березня вже з ранку зрозуміли, що насувається буря. А незабаром піднявся такий ураган, що відліт Форстера довелося перенести, тому що небезпечно було віддати аеростат і п’ятьох мандрівників на волю розбурханої стихії.

Наповнена газом повітряна куля знаходилася на головному майдані Ричмонда, готова до вильоту при першій змозі, і все місто чекало цієї нагоди зі зростаючим нетерпінням, а тим часом погода все не поліпшувалася.

Вісімнадцятого і дев’ятнадцятого березня буря лютувала без перепочинку. З великими зусиллями оберігали від неї прив’язану канатами повітряну кулю, притиснуту поривами шквалу до самісінької землі.

Минула ніч з дев’ятнадцятого на двадцяте березня, а вранці буря розігралася ще сильніше. Летіти було неможливо.

Цього дня до інженера Сайреса підійшов на вулиці якийсь незнайомець. Це був моряк років тридцяти п’яти або сорока, на прізвище Пенкроф, гінкий, міцний і дуже засмаглий, з живими очима, що швидко кліпали, і добродушним обличчям. Він був уродженцем Північної Америки, ходив по всіх морях, не раз потрапляв у халепу, зазнав безлічі незвичайних пригод, які іншому сухопутному обивателеві й уві сні не примаряться. Що й казати, це був чоловік заповзятливий, сміливець, який нічого не боявся і нічому не дивувався. На початку 1865 року Пенкроф приїхав у справах до Ричмонда з Нью-Джерсі з п’ятнадцятирічним Гербертом Брауном, осиротілим сином свого капітана; Пенкроф любив цього юнака, як рідного сина. До початку облоги йому не вдалося виїхати з міста, і, на превеликий жаль, він виявився замкненим у Ричмонді. Тепер і в нього теж було лише, одне бажання: втекти, скориставшись будь-яким випадком. Пенкроф багато чув про інженера Сайреса Сміта, він знав, що ця рішуча людина жадає вирватися на волю. І ось на третій день бурі він сміливо підійшов до Сміта і без усіляких передмов запитав:

— Містере Сміт, вам не набрид цей чортів Ричмонд?

Інженер подивився у вічі незнайомцю, який заговорив з ним, а Пенкроф додав напівголосно:

— Містере Сміт, хочете втікати?

— Коли? — негайно озвався інженер, і можна з упевненістю сказати, що ця відповідь зірвалася в нього з уст мимоволі, тому що він навіть не встиг роздивитися невідомого, який звернувся до нього з такою пропозицією.

Одначе, вдивившись проникливим поглядом у відкрите обличчя моряка, він вже не сумнівався, що бачить перед собою чесну людину.

— Хто ви такий? — уривчасто запитав він. Пенкроф коротко розповів про себе.

— Прекрасно! — сказав Сміт. — А яким способом ви пропонуєте втікати?

— Та он повітряна кулька безглуздо бовтається, начебто навмисно, ледачо, нас чекає!

Від Пенкрофа не вимагалося подробиць. Інженер зрозумів його з півслова. Він ухопив моряка попідруч і швидко повів до себе.

Пенкроф виклав йому свій план. Усе дуже просто. Звичайно, ризикуєш при цьому життям, але що вдієш! Ураган, зрозуміло, роз’ярився, бушує на повну силу, але такий майстерний і сміливий інженер, як Сайрес Сміт, прекрасно зуміє впоратися з повітряним кораблем. Коли б він, Пенкроф, знав, як поводитися з цією кулькою, він би, не замислюючись, вилетів на ній, зрозуміло разом з Гербертом. Чи мало моряк Пенкроф бачив буревіїв на своєму віку! таким ураганом його не здивуєш!

Сайрес Сміт слухав мовчки, але очі в нього блищали. Ось вона — добра нагода. Хіба можна її втратити?! План дуже ризикований, але й тільки, — він цілком здійсненний. Незважаючи на охорону, уночі можна прокрастися до повітряної кулі, залізти в гондолу, потім перерізати канати, що утримують кулю! Зрозуміло, тут легко й головою накласти, але можливо, що все минеться добре, а без цієї бурі… так, без цієї бурі куля вже давно б вилетіла і