Михаїл Блоковський - Що хоче Санта на Різдво? , Михаїл Блоковський

У відповідь нічого.

Лілі зачинила двері і повернулась до журнального столика. Тремтячими руками вона одягла свою парку, накинула на шию фіолетовий шарф, який їй зв’язала мама, поклала в одну кишеню шапочку із великим помпоном, а в іншу листа Санта Клаусу чи то Святому Миколаю, і взула черевички. Прочинивши двері, тіло її заклякло, лице побліднуло, а руки почали трястися ще дужче. У грудях закалатало.

«Ще не пізно спинитись. — думала вона. — Але ж лист!»

На софі біля дверей лежали ключі. Лілі взяла їх у тремтячу руку і оглянулась ще раз на кімнату, де щойно сиділа.
— Пробач мені, бабусю. Я мушу дізнатись, що хотів би Санта на Різдво.

Ще трохи вагаючись вона зачинила двері і замкнула ключем, як її вчили батьки. Але це навіть звучить безглуздо, адже вони вчили її ніколи не тікати з дому. А зараз їй прийшло на думку найжахливішим чином ослухатись найдорожчих для неї людей.
— Я лише прогуляюся вулицею.

Двері замкнені. Лілі обернулась спиною до будинку і дивилась на засніжену вулицю перед собою, яка приховувала в собі небезпеку.
— І куди далі?

***
 

Лілі наважилась на перший крок. Спустившись зі сходинок, онімілі ноги повели її вздовж вулиці. А якої вулиці?

Попід дорогою виднівся стовп, на якому була прикріплена зелена табличка з назвою вулиці «106 St». Внутрішній голос підказував Лілі запам’ятати ці цифри і, повторивши їх вголос декілька разів, вони відклалися у неї в пам’яті. Та чи на довго?

Вона намагалась іти не кваплячись. Спокійно, ніби і справді вийшла на прогулянку чи йшла у гості до своєї подружки. Їй вже здалося, ніби вона змогла вдати із себе нічим непідозрілу спокійну дівчинку, як раптом її хтось погукав. Лілі від шоку випрямилась, як солдат, ніби й сама стала стовпом із табличкою, думаючи: «Ну от і все, скінчилась моя пригода. Прощай, Санта, привіт лозині».
— Ей! Мала! Ти заблукала?

Лілі почала поволі розвертатися. Їй здавалося, що вона зараз провалиться крізь землю. Виявилось, що її погукав молодий чолов’яга із тижневою щетиною, який прочищав у подвір’ї стежку від снігу. Він помітив, як її пересмикнуло і відклав роботу, обпершись на лопату. На його обличчі засяяла біла як сніг посмішка.
— Ні, — відповіла вона.
— А-а. А виглядаєш так, ніби щойно втекла із Шоушенку, — засміявся він.

Лілі промовчала.
— Це… такий санаторій… для не слухняних.. з книги, — пояснив чоловік, розуміючи, що вона не доганяє. — Та не хвилюйся ти так. Усе пучком. Я просто жартую.
— Я… Я тут просто…
— Та розслабся кажу. Я тебе не допитую. Просто цікаво. Може щось підкажу. То куди ти йдеш, мала?
— Я шукаю Санту, — вискочили з під її носа слова, наче той неслухняний пес, що постійно відривається з ціпка.
«І нащо я це бовкнула?»
— Санту кажеш? — чоловік знову розтанув у посмішці, та так, що можна було порахувати усі тридцять два. — А нащо він тобі?

Лілі гадала, що вже немає сенсу мовчати. Все одно їй світить пряма дорога до санаторію для неслухняних. Тому вона відповіла:
— Мушу спитати у нього дещо. Дуже важливе маю... спитати.
— Он як! — зацікавився він. — Що ж, мушу розчарувати, ти його не знайдеш.

Від цих слів у Лілі похололо в п'ятах, а пальці міцно стислися у кулачки. Страх і розчарування наповнювали її у той момент.
— Принаймні тут, — продовжив чоловік, розглядаючи свої нігті на руці. — А от у центрі... На вулицях на нього важко не натрапити. Там його потрібно шукати.
— То він у центрі. – маленький вогник надії знову загорів у Лілі. — А в центрі чого?
— У центрі міста, звісно ж, — чоловік поправив свою шапку і повернувся до розкидання снігу.

Лілі оглянулась довкола, почухала лоба, а потім потурбувала незнайомця ще один раз.
— А в якій він стороні, цей центр?
— Та наче в тій учора був, — він вказав великим пальцем собі за спину, не припиняючи чистити стежку.
— Дякую, — мовила Лілі і спокійно пішла у сторону, куди вказав чоловік. А той знову спинився глянути дівчинці услід. Посмішка досі не покидала його обличчя.
— Ото кумедна мала, — сказав сам собі і повернувся до роботи.

Лілі пройшла повз чотири будинки, оглянулась (чоловік вже не спостерігав за нею) і побігла чим дужче на зустріч центру. На зустріч Санта Клаусу.