Марина Світла - Майстерня щастя, Марина Світла

- А оце ми подивимося, - задерши підборіддя, реготнув Ілля. – Владлен у мене в кишені. А без нього ти – нуль без палички у цій справі!

Вона зробила круглі очі.

- Невже я мала рацію?

- Гадай далі! Ти ж відмовилася від можливості перевірити.

- Ага, - впевнено кивнула Ілліна. – Тоді ти в прольоті. Чао!

Вона надіслала йому повітряний поцілунок і вскочила в автівку.

- Стерво! – гаркнув він і, піднявши комір, пішов до свого позашляховика.

Кілька секунд Майстер сидів, широко розкривши рота і дивлячись прямо перед собою. Навіть не кліпав. Очі його завмерли у виразі надзвичайного подиву. Гарного настрою та впевненості у собі як і не було. Куди подівся той бонвіван, яким він здавався ще вчора? До сумного ковпака, що жалібною китицею звисав йому на плече, наче обіймав, шукаючи прихистку, приєдналися потьмянілі черевики, які лише хвилину тому весело виблискували під яскравими ліхтарями.

- І що це було? – нарешті промовив Майстер.

- Мої підопічні у всій своїй красі, - шморгнув носом Підмайстерко.

- Ви розумієте, що такого не може бути? Це антинауково!

- А помилок про сумісність бути не могло? – з надією у голосі спитав юнак.

- Правління не помиляється, - продовжуючи дивитися в одну точку, відповів Майстер. – Було кілька разів, але це дорого коштувало людству. З того часу перестраховуються.

- Тоді доведеться визнати, що в їхньому випадку наука безсила, Майстре!

- Ні, ні та ще раз ні! – заволав Майстер, схопився з місця і знову забігав по майстерні. – Так просто не буває! Їй наступну машину ще дві години чекати! Дві! Він загальмував! Він вийшов! Він запропонував допомогу! Умови створені! Інстинкти… інстинкти теж спрацювали. Спершу. Що пішло не так, агов?

- Та все пішло не так! Ну не можна їм поряд знаходитися. Це гірше за ланцюгову ядерну реакцію.

- Ланцюгова реакція… - повільно повторив Майстер, знову завмерши. – Ланцюгова реакція. Ланцюгова… Ланцюг… Слухайте, мені здається, у цій послідовності подій ми щось втрачаємо… не бачимо… Щось важливе, чому не складається. Нумо… Покажіть мені їх зараз. Щось побутове… Показуйте!

- Та на що там дивитися? – Підмайстерко взяв книгу Гроссмана і почав гортати сторінки. –Ну, от він удома. Ну, звісно ж, в інтернеті завис. Де ж іще? Ось він із батьками. Цвях забив. Ну, молодець, уміє. На клієнта чекає, спить, у супермаркеті.

- Чекайте! – гаркнув Майстер, схопивши юнака за руку. – Ви гортаєте надто швидко. Погляньте  сюди! Ось що він тут купує? Що у візку?

Підмайстерко придивився.

- Шоколад.

- Шоколад? Це все шоколад?

- Все.

- Ем-м-м ... Потужно ... Раз, два, три, чотири ... Та тут одних плиток з десяток. А он іще коробки… Що в нього із зубами? До дантиста давно його водили?

- Та не скаржиться поки що, - Підмайстерко опустив очі. Лоханувсь!

- Після свят негайно до стоматології! – скомандував Майстер. – Так. Перегорніть назад.

- У спальні, ясна річ, шоколад. А нащо б ще купував? У кафе… шоколад… В батьків – знов шоколад! Скрізь шоколад, Майстре.

Майстер кілька хвилин розглядав книгу. Дуже-дуже уважно. Навіть окуляри поправив, взяв лупу та схилився нижче над сторінками. Потім усміхнувся і промовив:

- Тепер її. Беріть її книгу, хутко!

Підмайстерко довгоногим оленем метнувся до полиць і дістав томик Ілліни. Розкрив. Дівчина уткнулася носом у книгу. Перед нею височіла велика гора яскравих цукеркових фантиків, а рука тяглася за наступною цукеркою.

- Шокола-а-ад, - здивовано промовив Підмайстерко.

- Шоколад! – піднявши до неба вказівний палець, урочисто проголосив Майстер.

- І що ми з цим шоколадом робитимемо?

- Ха! Нумо, любчику, самі подумайте! Хіба можуть один одного нескінченно ненавидіти дві людські істоти, які обидві так сильно і віддано люблять шоколад, га? Ну, не буває такого, колего! Вдумайтеся. Гірко-солодкий. Тягучий. Він водночас тане на вустах та викликає бажання і знемогу! І спрагу любові. Про цю саму любов просто волає кожна з'їдена ними плитка! Їм не вистачає її. Ось вони і заповнюють цю прогалину у своєму житті… розумієте?

- Майстре, ви геній! – захоплено прошепотів Підмайстерко.

- Ні… це лише питання компетентності… До речі, якщо все вийде… точніше, коли все вийде, рекомендую вам взяти цю тему для наукових досліджень, колего. Можливо, це ваша майбутня дисертація.

Проте автори відверто зазначають та трошки спойлерять, що дисертацію Підмайстерко писатиме на зовсім іншу тему. Колись.