Ангеліна Кріхелі - Фантастичне кохання (збірка романів), Ангеліна Кріхелі

Живі. 2040

І не дай Боже помилитися, адже їхня з коханою жертва стане марною. Хлопчик повинен зрозуміти все правильно. Тому що переконатися в цьому можливості не буде.

- Ти ж знаєш про те, що світ трохи змінився?

Хлопчик дещо здивовано підморгнув, намагаючись не показати, що не зрозумів цю досить обтікаєму фразу.

- Ми давно не ходимо гуляти, як раніше...

Батько "зайшов" з іншого боку, і малюк тут же зрозуміло хитнув головою. Ще б йому не знати! Раптом батьки заборонили йому виходити на прогулянку з друзями. Раптом ці самі друзі не впізнали його з якоїсь причини, коли вони втрьох йшли до своєї автівки, готуючись поїхати за продуктами. Раптом завжди привітна продавчиня нічого не посміла запитати про садові справи і не протягла йому солодкий кольоровий льодяник на паличці. Раптом... Отже, все це "раптом" і є "світ трохи змінився" батька. Тоді, звісно, все зрозуміло. Ну, або майже все.

Батько задоволено покивав і продовжив:

- Тепер наше, а точніше, твоє життя знову зміниться.

І без того мовчазний хлопчик більше, ніж зазвичай, стиснув губи, увесь перейшовши в слух. Він ще не розумів, але відчував, що після цієї розмови трапиться щось важливе.

- І я хочу попросити тебе запам'ятати кілька важливих речей.

- Сонечко, ми з папою любимо тебе більше життя, - хлюпнула носом мама і міцно пригорнула до себе дитину. - Завжди це пам'ятай, де б ми не були і що б не відбувалося.

І, здається, під "ми" мається на увазі кілька людей, але хлопчик інтуїтивно не відчув себе частиною маминого "ми". Це справді його занепокоїло. Він міцно обійняв маму, обхопивши дитячими ручками за шию і всім серцем бажаючи, щоб зараз батьки розповіли про щось не дуже важливе, звичайне, додаючи цьому особливого значення.

- Ти також повинен запам'ятати, - підозріло хрипко прокашлявся батько, витираючи потай чоловічі сльози, - що потрібно зробити, щоб не потрапити в біду. Повтори слово - алергія.

- Алергія, - слухняно повторив малюк, нічого не розуміючи.

- Коли тобі почнуть робити укол, не плач. Добре?

- Який укол, тато?

Замість відповіді батько якимось різким рухом зняв з себе піджак і відігнув рукав футболки. На передпліччі була дивна синя пляма. Невелика. Якби під шкірою щось дрібне намагалося вибратися назовні.

- Таточку, ти захворів і нам всім треба лікуватися?

Батьки сумно посміхнулися, переглянулись. Але малюку було зовсім не до посмішок. Це вже не добра, неправильна гра. Треба сказати про це мамі і татові. Внутрішній голос плачливо стверджував, що це не гра.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍