АнєчкаLB - Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB

І знову чергові навчання і тренування. Сьогодні за розкладом: крос, затримка дихання під водою, перша допомога.

- Зайди за новою формою, - повідомив Гратін, коли після закінчення занять усі попрямували в душову. - Отже, з Монік усе?

- У мене не може бути з нею стосунків. Але навіть спільне проведення часу закінчилося б рано чи пізно. Потрібно дивитися правді в очі.

- У кожного своя правда. Жарти на цю тему приймаються? - посміхався напарник.

- Краще її взагалі закрити.

- Як забажаєш. Але я тобі скажу: ти занадто вибагливий. Забагато очікуєш від оточуючих. Тобі слід скоротити список вимог.

- Я вимогливий до себе. Чому я маю миритися зі слабкостями інших? З тими якостями, які сам вважаю негідними, аморальними або безчесними? Я строгий до себе навіть більше, ніж до оточуючих. Звісно, я усвідомлюю те, що в кожного свій статут. Кожен робить те, що вважає за потрібне. Просто, якщо набір правил, якими керується певна персона, не збігається з моїми - тоді це не моя людина.

- Людина - гаразд. Але дівчата? По-моєму, найбільша їхня перевага - це їхній бюст. Ну, і пружна попка. На їхні гріхи можна закрити очі.

- Побудовані на цій основі стосунки триватимуть лише до ранку. У кращому разі - до кінця тижня.

- Ну і чудово. Значить, настане черга наступної попи. Благо, красиві форми не в дефіциті.

- І далі що? А моральне задоволення? Чимось ця "форма" має бути наповнена. Чимось вона має чіпляти. Я не такий, як ти. У мене в цьому питанні, як у музиці: або пробиває до внутрішнього тремтіння, або це малоцікавий і нудний набір звуків. Складність у тому, що я, в принципі, не знаю, які мені подобаються стилі та напрямки. І навіть не пам'ятаю, коли востаннє чув хоч якусь гідну композицію. Але, тим не менш, я не буду себе витрачати на поверхневі стосунки. Це деструктивний союз. Призначення супутниці - доповнювати і наповнювати мене. Вона має підтримувати мою віру в себе. Навіть коли я сам перестаю в себе вірити. А інакше в її присутності немає сенсу.

- Усе в тебе не як у нормальних мужиків! Ти заручник власних законів.

- У мені певна глибина. Пускати в неї пустушку я не хочу.

- Де ж ти знайдеш такий ідеалізований виняток із правил? Занадто прискіпливо і неприйнятно.

- Так, я категоричний. Напевно, на жаль, що у мене чітко вибудувана система життєвих цінностей. Але іншим я вже не стану.

- Поїхали! - голосно вигукнув товариш по службі, який з'явився в роздягальні. - Масова ДТП.

Прокинувся? Вже удача. Отже, щасливець. Значить, тобі поталанило більше, ніж тим багатьом, які цього тепер ніколи не зроблять. А там уже далі вирішуй сам, порожнім чи повним буде твій день. Кожен наповнює його чимось своїм.

Ранок понеділка - два врятовані життя. Непередбачувана пригода на будівництві: впав підйомний кран і змістилися бетонні труби. Постраждалих усього двоє. Після прибуття команди рятувальників їх витягли і доправили в госпіталь. В одного перелом ноги, у другого - забої та струс. Але не драма. Їх скоро випишуть.

Знову навчання: верхолазіння, правила поведінки під час теракту і стихійної катастрофи. А ввечері - тонкі струмені холодної води норовливого душу в моєму орендованому помешканні. Сьогодні одне врятоване життя і глибока подряпина по всій моїй спині. Закінчився вівторок. Моє буття стало ще на один день коротшим.

Вихідні. Я і моя шановна самотність влаштували собі прогулянку в товаристві думок у форті Сен-Жан. Фортеця, яка після Французької революції перетворилася на в'язницю. Відповідна обстановка під мій сьогоднішній настрій. Як і знаменитий замок Іф, біля якого, до речі, нещодавно довелося рятувати одного туриста. Плавець із нього ніякий. Але для цього є ми.

Цієї ночі я знову погано спав. З огляду на специфіку моєї роботи навіть уві сні мене не полишало відчуття тривоги. Я вже досить довгий час живу в передчутті й очікуванні нещасних випадків. Тому що надзвичайні ситуації - буденна справа. Я не можу розслабитися. Кожна хвилина - в напрузі й напоготові. Без перепочинку і відпочинку. Пункт номер один на кожен день - залишитися в живих до наступного ранку. Я звик виживати. Щоправда, поки ще не знаю, навіщо.

Або, наприклад, п'ятниця. Ранок почався з порятунку великого пса. Далі - навчання на полігоні. Ближче до кінця дня - евакуація учнів школи.

Минали дні й тижні. Тренування заміняли події. А потім змінювалися вихідними. Так тривало рівно до переломної неділі.

Пожежа. Начебто нічого надприродного. Вона явно не перша.

Команда рятувальників у повному складі проникала всередину охопленої вогнем триповерхової будівлі. Ми допомагали вийти людям, які могли йти самостійно. І виносили тих, які були непритомні, залишаючи їх під опікою медпрацівників. Ми всі тут з однією метою.

- Будь ласка, врятуйте мого чоловіка! - голосила жінка, котру однією з перших вдалося вивести з вогняної споруди.

- Ми робимо все можливе, - слідувала одна й та сама відповідь на її відчай.