Arachne - Страж ЗабутоЇ Клятви , Arachne

Порятунок Тихолісся приніс Огру короткочасне полегшення, але він розумів, що це лише початок. Тепер він знав, що може контролювати свою лють, але йому потрібно знайти спосіб назавжди запечатати її. Огр вирішив залишитись у селі на деякий час, щоб підготуватися до подальшої подорожі. Він знав, що в глибинах світу є давні сили, здатні допомогти йому, і що його доля ще не закінчена.

Його наступною метою було знайти джерело темних істот, яке знаходилося десь у руїнах західних земель, та знищити його. Тепер він мав на меті не лише спокутувати свою провину, а й захистити тих, хто не може захистити себе.

Після перемоги над темними істотами в Тихолісся Огр усвідомив, що його сила може бути спрямована на благо. Однак попереду було нове, складніше завдання. Жителі села розповіли йому про стародавні руїни на заході, звідки, як вони вірили, і виходила темрява. З того часу, як руїни були покинуті, місцеві племена почали помічати дивні явища: ночі стали довшими, земля під ногами холодніша, а ліси — сповнені небезпечних істот.

Огр вирішив вирушити до цього місця. Тепер він мав на меті знищити джерело пітьми і врятувати не тільки Тихолісся, а й увесь цей світ від загрози. Він не знав, що саме на нього чекає, але почуття відповідальності та його нова клятва давали йому сили.

Огр вийшов із села під крики подяки її мешканців, але його думки вже були далеко. Дорога на захід була довгою, і землі ставали все більш занедбаними. На початку шляху він зустрічав рідкісні села, люди в яких розповідали історії про прокляті руїни та загибель цілих поселень. З кожним днем ​​він відчував, як щось зловісне починає просочувати навколишній світ. Трава ставала чорною, дерева виглядали мертвими, а тварини були агресивні та хворі.

Одного разу на його шляху стала стара фортеця, напівзруйнована, що стоїть біля підніжжя чорних пагорбів. Місцеві жителі розповідали, що колись тут правив могутній лорд, але його замок було знищено дивними тінями, що прийшли із заходу. Саме тут Огр зустрів ще одного важливого союзника на своєму шляху - мандрівного лицаря на ім'я Аларік.

Аларик був високим, закутим у зброю воїном з довгим мечем, що сяяв блакитним світлом. Він теж був на шляху до західних земель, і його мета була схожа на Огра — знищити джерело зла. Коли вони вперше зустрілися на руїнах старої фортеці, Аларик підняв меч, готовий битися з могутнім орком, взявши його за ворога. Але Огр не підняв руки у відповідь.

— Я тут не для того, щоб вбивати, — сказав Огр, його голос був глибоким і спокійним. — Моя річ — знищити зло, як і твоє. Якщо ти хочеш битися, ми втратимо час, а темрява не чекає.

Аларік, відчувши в Огрі не просто орка, а воїна з благородною метою, опустив меч.

- Ти кажеш правду, - відповів він, - темрява поглине нас обох, якщо ми боротимемося один з одним. Якщо ти дійсно хочеш допомогти, то знай, що на нашому шляху на нас чекає щось більше, ніж просто темрява.

З цього дня Аларик та Огр стали супутниками. Хоча їхні шляхи були різними, їхня мета об'єднала їх. Аларік був досвідченим воїном, але й він визнавав, що сила Огра була чимось, що могло відіграти вирішальну роль у їхній битві з пітьмою. Разом вони продовжили шлях через мертві землі на захід.

Подорожуючи далі, Огр та Аларик дізнались більше про природу темряви, що охопила ці землі. Легенди говорили, що колись на заході стояло велике місто, побудоване на стародавніх магічних джерелах. Але ця магія була не природною — вона була зіткана з самої темряви. Великі маги, що правили цим містом, використовували її, щоб знайти безсмертя і могутність. Але згодом вони втратили контроль, і магія поглинула їх самих, перетворивши на чудовиськ, що блукали землею, руйнуючи все на своєму шляху.

Ті, хто вижив у цьому катаклізмі, втекли на схід, де заснували нові поселення, як Тихолісся. Проте давнє зло було знищено. Воно просто спало, і тепер його присутність знову відчувалася в цих землях. Жахи, що колись були магами, знову прокидалися, як і їхні породження — темні істоти, що руйнували села.

Огр знав, що тільки в руїнах міста він зможе знайти джерело цього зла та знищити його. Але разом з тим його турбувала думка, що темрява може бути сильнішою за його волю, і що в той момент, коли він зіткнеться з її справжньою сутністю, його власна лють може вийти з-під контролю.

Протягом усього шляху Огр боровся не лише із зовнішніми загрозами, а й із самим собою. Його лють, яку він навчився контролювати, ставала все сильнішою з кожним днем, ніби сама темрява намагалася пробудити її в ньому. Іноді вночі, коли вони з Алариком розбивали табір, він відчував, як темрява шепоче йому, обіцяючи йому неймовірну силу в обмін на те, щоб він дозволив люті захопити його знову.

Але Огр залишався вірним своєму слову. Щоразу, коли він відчував наближення своєї неконтрольованої сили, він повторював про себе клятву, яку дав собі: ніколи більше не дозволяти люті руйнувати безневинні життя. Аларік помітив внутрішню боротьбу Огра, але не втручався. Він розумів, що цей бій Огр має виграти сам.

На шляху до руїн їхній шлях перетнувся з маленьким селом, що стоїть на краю занедбаних земель. Мешканці були виснаженими та полохливими, але один з них, старий на ім'я Грейм, розповів Огру та Аларику про стародавнє підземелля під містом, де, за чутками, було серце темряви.

— Кажуть, що в цьому підземеллі поховані останки тих магів, що колись правили містом, — говорив Грейм, тремтячи від страху. — Але ж ніхто не повертався, хто намагався увійти туди. Темрява сильна, і вона захищатиме своє джерело.

Ці слова підтвердили здогади Огрома: джерело зла справді перебував у підземеллі. Однак це також означало, що там на нього чекає щось набагато могутніше, ніж просто чудовиська, з якими він бився до цього. Це була суть темряви, зіткана з магії древніх магів. Він знав, що це буде його останнє випробування.

З настанням ночі вони з Алариком продовжили шлях, діставшись аж до підніжжя зруйнованого міста. Стіни його були обвалені, а вулиці, вкриті густим мохом, нагадували про колишню велич. Вітер вив, як привиди, що блукають цими давніми місцями. Темрява була всюди, але Огр відчував, що його обов'язок — увійти до серця цих руїн.