Леонід Добрянський - Українці в ірландському Корку: становлення громади, Леонід Добрянський

4. Початок війни, 2014 рік

Про те, наскільки і як змінилося життя корківських українців у 2014 році мені розповідали таке.

 

Світлана Захарова згадує, як вона брала участь у передачі гуманітарних товарів в Україну, які були організовані українцями з Дубліну. Хоча ця робота не мала системний характер.

 

Людмила Висоцька брала участь у відправці гуманітарки безпосередньо з Корку. Але масштаби допомоги не були надто значними.

 

Володимир Котик, який живе у Мітчелзтауні, розказав, що з 2014 року вони з дружиною багато волонтерили і возили гуманітарку машиною в Дублін.

 

Наталя Личова розказала, що коли частина українців з її середовища взялися допомагати Україні всім, чим можна, то виявилась, що є інша частина, яка просто кудись щезла. Їх не видно і по цей день. Так само зникли з кола її спілкування росіяни російського походження.

 

Наташа Баклі розповідає, що їх було близько 15 душ українців Корку, хто тоді зібрався докупи, багато хто до цього не знав одне одного. Вони збирали гуманітарну допомогу, одяг і відправляли нашим солдатам. Великої підтримки від ірландців тоді не було. Це, як вважалося, був лише конфлікт. Поступово, через рік, про війну всі забули і зв’язок між собою не підтримували. Кожен жив до 2022 року своїм життям.

 

Аня Кушнір розказала, що війна 2014 року сильно розколола людей з її кола спілкування. Колишні друзі і куми раптом ставали недругами. Одні всіляко підтримували Україну – почали відправляти гуманітарку спочатку на Майдан, а потім вже на війну солдатам. Разом з тим були українці, які підтримували ДНР (Донецька народна республіка - маріонеткова структура, утворена на окупованій території Донбасу) і навіть відправляли гуманітарку туди. Неймовірно, як по мені! Це був дуже глибокий розкол. Але ще більше сталося у 2022 році. Прибічники ДНР вирішили, що то вже аж занадто, і стали навпаки – підтримувати ідею українського Донбасу. Але ж, багато хто з українців і досі продовжують триматися рускомірства.

 

Аня Таранова розповіла таке.

На початок війни 2014 року у нас в компанії вже працювало до 10-12 українців. Також були фахівці з Латвії і Литви, Румунії, Молдови, росії. Не англійська, а саме російська була мовою нашого спілкування. У нашому колі знайомих всі люди були освіченими, висококваліфікованими, тому жодних сумнівів ні в кого не було - в Україні почалася війна. Разом із тим, невелика частина знайомих, переважно старшого віку, таки відпала. Питання “чий Крим” чітко розділило нас.

В часи Майдану ми приїжджали в Україну, ходили на Майдан, підтримували і допомагали майданівцям. Я брала участь ще в помаранчевій революції, тому Майдан був звичним місцем, багато наших друзів і однокурсників там були.

В Ірландії ми активно підтримували волонтерські ініціативи допомоги Україні, були в контакті з Посольством, брали участь у виборах 2014 і 2019 років, оскільки мали тут офіційний статус.

В Корку тоді діяв підрозділ АУРІ, але все ж основна українська активність була зосереджена в Дубліні. Допомога і підтримка АТО переважно йшла саме звідти. В Корку було мало українців. Ми з Юрою не приділяли багато свого сімейного часу громадській діяльності, головним нашим вкладом в загальну справу допомоги Україні була матеріальна підтримка.

Був час, коли в Корку з’явився отець Іреней і протягом півроку тривали служіння Української церкви. На жаль, ковід все зруйнував.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍