Адам Пшехшта - Стережися вовка

подаючи капітанові каву в потертому, бляшаному кухлі. Свою, у вишуканому, фарфоровому горнятку, поставила біля друкарської машинки.

-- Ще один рапорт, -- буркнув капітан, шукаючи щось в невеличкій, розміщеній біля вікна шафці. – От мерзотники! – процідив зі злістю за якусь мить.

-- Що? – зацікавилася машиністка, зовсім не збентежена прокляттям.

-- Ви тільки погляньте, пані Геленко, це переходить всі межі! – він показав порожню пляшку.

-- Пляшка, як пляшка, -- відповіла машиністка непевно.

-- Порожня пляшка! – гаркнув офіцер. – А ще вчора була наполовину повна. Як нам боротися з більшовицькими шпигунами, якщо навіть тут нишпорять диверсанти? – запитав гірко.

Пані Геленка затулила скромно рот рукою, приховуючи позіхання або посмішку.

-- Гадаєте, це зробила совіцька агентура?

Капітан кинув на неї похмурий погляд і підійшов до етажерки, що стояла біля стіни, дістав теку з написом “Статистика венеричних хвороб на території DOK IX”. За мить в його руці з’явилася пляшка – цим разом повна.

-- Краплинку до кави? – запропонував значно спокійнішим тоном.

-- Що це? – жінка недовірливо відступила. – Минулого разу, коли майор Обара почастував мене абсентом, я ледь не…

-- Це тільки ром, -- перебив її капітан. – І ніколи не пийте з Обарою, -- порадив.

Долив трохи алкоголю до горнятка з кавою, значно більше до бляшаного кухля.

-- Це все одичні апарати, -- кинув іронічно. – Виконали його найпотаємніші мрії…

-- Правда? – В голосі машиністки не було особливого зацікавлення.

Вона сіла за стіл, закинула ногу на ногу, помахала черевичком, що підкреслював тонку щиколотку і струнку лінію гомілки. Скромний, проте елегантний одяг натякав, що вона хоче подобатися чоловікам на свій, спокійний лад. Жакет і спідниця походили від доброго кравця, тонкі риси обличчя підкреслював ледь помітний макіяж.

-- Кожен працівник “Двійки” повинен регулярно проводити сесії з такими апаратами, -- пояснив капітан, змірявши пані Геленку повним поваги поглядом. – На жаль, неможливо передбачити, яким буде ефект, ми досі орієнтуємося в цих питаннях тільки в доволі загальних рисах. Навіть сам винахідник, доктор Йодко-Наркєвмч, висловлюється досить неясно… Гра варта свічки, -- признав. – але часто довго не можна зрозуміти, що відбулося під час сесії.

-- Щось я не дуже розумію, -- заявила жінка.

-- Одичні апарати Наркєвича посилюють певні риси… здібності людини, яка перебувала під їхнім впливом. Інколи все просто: більша сила, кращий зір чи слух, після кожного сеансу проходиться серію тестів. Однак інколи все набагато складніше. У випадку Обари, підвищилася його толерантність до алкоголю. Я сам бачив, як він випив дві літри горілки й поводився немов це був лимонад.

-- Ви самі бачили?

-- Звичайно, що під час тестів, -- поспішно запевнив офіцер.

Йому відповів скептичний погляд пивних очей, проте їхня власниця вирішила не заглиблюватися в цю тему.

-- Повертаємося до роботи, -- зітхнув офіцер, впевнившись, що машиністка допила каву. – Цілком таємно! Особисто для шефа відділу. Рапорт розвідки в справі Мисливця.

Ритм стуку клавіш змінився, руки жінки затремтіли. Офіцер не звернув на це уваги, диктував далі:

-- Підозрюваний купив газету “Барикади”, в рубриці приватних оголошень прочитав об’яву, підписану Іоанном де Монте Реджіо. Не відомо, чи псевдонім, що базується на імені німецького астролога кінця середньовіччя, має якесь значення. Те, як він розправився з кіоскером, який продавав газети, вказує, що його ймовірно слід віднести до еліти совіцьких агентів, в класифікації російської розвідки – Істрєбітєлі (Винищувачі). Володіння САМ робить його особливо небезпечним і вимагає надзвичайної обережності при спробах спостереження чи затримання. Вчора підозрюваний ходив на православне кладовище, де його бачили в товаристві лівонського аристократа Густава Корнта, його небоги та інженера Єжи Пренглера.

Граф Густав Корнт – шістдесят три роки, не судимий, бере активну участь в діяльності кількох благодійних товариств, відомий підприємець в паперовій галузі. Дотримується правих поглядів, налаштований проти більшовиків. Під час війни росіяни вбили його брата, Францішка Корнта. В свій час інтенсивно придушував спроби комуністичної агітації на території свого маєтку.

Марія Корнт – дев’ятнадцять років, донька Цецилії з роду Вєлєцьких і Францішка Корнта, вбитого під час польсько-совіцької війни. Знаходиться під впливом комуністичної пропаганди. Досі не підтверджено участі в комуністичних акціях. Була присутня на кількох мітингах, в товаристві Альфреда Жарського.

Єжи Пренглер – двадцять сім років, інженер, архітектор, не судимий. Брав участь в польсько-більшовицькій війні, звільнився з війська в званні підпоручика. Політичні погляди – невідомі. Скидається, що з підозрюваним зіткнувся випадково. Рекомендовано подальше спостереження.

Альфред Жарський – тридцять два роки, відомий також, як Магент, Ройський, псевдонім в даній операції – Мисливець. Може мати співучасників. Брав участь в комуністичній агітації на Волині й Поділлі, замішаний в диверсійній діяльності на території Камінь-Каширського повіту, замішаний в нелегальному перевезенні людей в СРСР, співпрацював з ОМС – Отдєлом Мєждународной Связі. Не судимий. Жодне зі звинувачень не доведено.

***

Молодий вартовий привітав жінку посмішкою. Та мовчки висипала вміст сумочки на простий, сосновий стіл, дозволила, щоб спритні, тонкі пальці перевірили всі шви, сковзнули по делікатній, зміїній шкірі. Від виходу з будинку її відділяли дві стіни з броньованого, зміцненого сталевою сіткою скла. Між ними сиділи чотири солдати, озброєні дробовиками та автоматами Томсон. Жоден з солдатів не виглядав особливо грізно, але жінка розуміла, що це тільки видимість. Одного разу вона була свідком, як до будинку увірвався шаленець з пістолетом. Він був мертвим, перш ніж зробив два кроки. Вартових, що охороняли будинки в яких містився II Відділ Генерального Штабу старанно добирали серед солдатів з найбільшим бойовим досвідом і неймовірно швидкими рефлексами. Імовірно, додатково підсилених спеціалізованими одистичними апаратами. Махнувши рукою, вартовий дав зрозуміти, що поминає особистий обшук. Забринів соленоїд, хтось ввічливо притримав двері. Жінка полегшено зітхнула, намагаючись відповісти посмішкою на салют солдата. Вийшовши з будинку, підкликала таксі, назвала водію адресу. На півдорозі