Ганна Калина - Море, сонце, невагомість, Ганна Калина

– Лізо!

– Що! – огризнулася подруга. – Він тебе мав у таксі посадити і за годину вже надзвонювати й дізнаватися, як доїхала! А Він!

– Його у терміновій справі викликали... на базу... – без ентузіазму промимрила я.

– Катерино! Зараз чотирнадцять нуль–нуль, тебе вже могли викрасти, розчленувати і продати красиво упакованою на чорному ринку органів.

Я все прекрасно розуміла. Лізка говорила те, що я не хотіла усвідомлювати і від чого мені було нестерпно гірко. Так, Алекс поводився як худобина. Вчорашній вечір відкрив мені очі на багато що і був своєрідною перевіркою наших стосунків. Я була закоханою ідіоткою. Вірила. Потім намагалася не помічати свинства... Потім втягнулася.

– Добре хоч, Звіринцев вчасно нагодився, – продовжувала Ліза.

При згадці начальства у мене затремтіли руки, і я почала вкручувати болти в Зінку з потроєною швидкістю. Вона у нас робот, у неї можна і болти, і гайки, і вилку з ножем, якщо допече остаточно.

– Так. Дуже добре, – стримано шепнула я, не піднімаючи голови.

Ліза мого хвилювання не помітила і продовжувала лізти з розпитуваннями. Хоч би не видати їй своє внутрішнє сум'яття. А то заколупає своїми запитаннями.

– І як наш кеп виглядав у клубі?

– Шикарно, – занадто емоційно фиркнула я. – Злегка датий, але такий же весь залізобетонний.

– М–м–м, уявляю це тіло, та в джинсах і футболці!

– Лізавета, а вас не заносить? – чого я так злюся?

– Неа, – відмахнулася подруга, – моя еротична фантазія абсолютно не заважає мені в професійній діяльності. А для розминки у мене і Філька є.

– Так ти ж його динаміш...

– Розминаюся, – розвела руками подруга, – а то буду, як ти, калюжкою розтікатися при першому–ліпшому красені.

У коридорі корабля щось гримнуло, і почувся тихий шелест тисяч маленьких ніжок.

– Ларі! – істерично взвизгнув Філя. – Це що?

– Конфіскат, – понуро так видав наш штурман.

– Так лови його! Він розповзається по кораблю.

– Він кусючий, – так само спокійно заявив Ларі.

По підлозі коридору щось шаруділо і цокало, іноді воно ще й пищало. А потім почало шипіти і скреготати. Чого це вони там знову такого вилучили?

– Потрібно допомогти, – пробурмотіла я, відкладаючи вбік паяльник.

– Потрібно причаїтися, – хапаючи мене за руку, прошипіла Ліза.

– Не можна ж так, там конфіскат розбігається, – продовжувала я тягнутися до виходу.

Ліза дівчина спортивна, тож тримала мене міцно і на совість.

– Ой, Катько, порядна ти занадто, – прошипіла Єлизавета.

– І чим це погано?

– Для тебе? Для тебе – всім!

У коридорі почулася карбована хода командира. Живність на підлозі продовжувала шарудіти. Мені якось різко перехотілося виходити з комори і зустрічатися з пронизливо–сірими очима Звіринцева. Тому я повернулася на своє робоче місце і продовжила паяти мікросхему на платі Зінули. Я в неї он ще нову кулінарну книгу закачаю. І мастило їй змінити потрібно. І вентиляцію перевірити... І бортмеханік може взагалі не виходити в загальний зал. І їсти я тут, у коморі, можу. А пересуватися по вентиляції... Я на все згодна, аби тільки не згорати від сорому при капітані. Примудрилася ж я уникнути з ним зустрічі після відльоту? Можна й далі спробувати.