Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

Хвилин через десять, зрозумівши, що нічого не зміниться, вона впала на ліжко та звернулась калачиком. Вона тремтіла, їй було неймовірно страшно. «Вони померли?» - страшна думка прийшла в голову Мілани, вона тихенько завила. Швидко розвернулась до мами та міцно обійняла дорослу. Лежала так не менше хвилини, та трохи заспокоївшись, відчула як мама дихає. Розвернулась до тата, його груди теж то підіймались, то опускались.

Мілана сіла, витерла сльози та глибоко вдихнула. Мертві не дихають. Батьки все ж таки сплять, але дуже міцно.

Скрипнули двері, та до кімнати зайшла Аліша. Вона глянула на дівчину теплим поглядом, нявкнула, привертаючи до себе увагу. Мілана обернулась до кішки та всміхнулась. Чомусь саме сьогодні, Аліша так змінилась. Напевно, вона знає, що відбулося? Але коти не розмовляють. В цілому, кішці не потрібно було щось говорити. Вона підбігла до ліжка, стрибнула до Мілани та почала тертись об дівчину. Муркотіла, вилизувала руки та ноги.

Дівчина схопила Алішу та міцно обійняла. Не втрималась, знову заплакала. Їй було страшно. Батьки не прокидаються, як не штовхай їх. Та ще й щось дивне відбувається на вулиці. Нікого не видно. Такого не може бути!

Аліша підсунула морду до обличчя дівчини, шершавим язиком почала злизувати солоні крапельки води, що річечкою текли з очей. Вуса кішки почали лоскотати Мілану, та почала відволікатись від важких думок та тихенько сміятись.

- Чому ти раніше не була така лагідна? – тихо запитала Мілана у Аліши, - ти ж знаєш, я обожнюю тебе! – кішка муркнула, наче вибачалась, - ми тепер подружки?

На це питання, Аліша випрямила свою спинку та похитала головою, погоджуючись. Мілана тільки й відкрила рота від здивування. Чого завгодно очікувала, але не такого от хитання головою. Напевно, їй просто здалось. Та нові подруги встали з ліжка та рушили до вітальні. Мілана перевірила корм киці та замінила воду. Сіла за планшет та продовжила грати. Батьки сплять – нехай відпочивають. Людей та машин немає – так просто збіглось. А вихователь просто забула повідомити про те, що занять сьогодні не буде.

Пояснення Мілана собі склала в голові та заспокоїлась. Так минув час. Так минув день. Дівчина лише один раз відірвалась від гри, приготувавши собі обід. Зварила рис, відрізала ковбаси, що знайшла в холодильнику. Додала хліб з маслом та чашку чаю. Аліша приєдналась до дівчини за обідом, хрумкала свій корм. Подруги були разом, це дуже заспокоювало Мілану, хоча періодично всередині підіймалась паніка.

Як тільки сонце сіло та на вулицю вийшла темрява, Мілана заскочила на ліжко до батьків. Аліша приєдналась до дівчини, скрутившись калачиком біля неї та замуркотіла. В кімнаті вже було темно та тихо. Мілана все не могла заснути, простягнула руку до мами та почала гладити її волосся. «Чому мама й тато не прокидаються? А якщо вони завтра теж не прокинуться?» - все питала сама себе дівчина. Страх повернувся, здавив серце. Вони заплакала. Тихо але дуже гірко.

Кішка встала, почала тертись мордо. Розвернулась до дівчини та знову почала вилизувати очі. Це заспокоювало. Мілана обійняла кішку так міцно, що та навіть трохи крякнула. Поволі дитина відпускала Алішу, відчуваючи, що перестала тремтіти та почала провалюватись в сон. Глибше та глибше. Легше та легше. Перед тим як заснути, Мілана пообіцяла собі, що буде намагатись не плакати, намагатись триматись, намагатись бути сильною. Навіть, якщо завтра батьки не прокинуться. Навіть, якщо батьки не прокинуться ніколи…