Велена Солнцева - Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева

Заняття дуже повільно підходили до кінця, а я все більше нагадувала вичавлений лимон, причому вичавлений морально, що для мене було набагато гірше ніж фізично. Після теоретичної некромантії було рунознавство, на яке я також феєрично провалила, бо не змогла згадати жодної навіть найелементарнішої руни підняття. Викладач, дідок з окладистою бородою, весь час нарікав, як мені взагалі вдалося когось підняти з таким мізерним багажем знань. І на довершення всього, на класифікації нежиті я зрозуміла що повна бездарність, тому що практично все списала у Ніка, який люб'язно поділився зі мною відповідями.
  Благо Ерін більше не робив спроби наблизитись, і тільки здалеку проводжав поглядом, у той час як на його руці повисла Амалія, пропалюючи мене ненависним поглядом. Для мене виявилося новиною, що місцевий красень не вільний, і його пов'язують певні домовленості. І це я не знала, що відповісти на його зізнання? Якби в той момент мала цю інформацію, висловила б блондину багато чого цікавого, терпіти не можу брехунів, а ще більше зрадників. Адже якщо домовленості були досягнеі, значить і він давав свою згоду. То чому мені висуває претензії щодо Ара?
  До речі про пернатих, уже зрозумівши, що браслет не такий простий, ховала його набагато ретельніше, побоюючись виставляти на загальний огляд, і горіла бажанням якнайшвидше опинитися в кімнаті гуртожитку, щоб поговорити з фамільяром.
-Ти чого така задумлива? - поряд зі мною йшов Нік, нам все одно в один бік, раз вже я живу в чоловічому гуртожитку. Та й хлопець весь день був поруч, і при цьому я не відчувала звичного дискомфорту, який щоразу виникав у компанії протилежної статі.
  Щоб не видати справжньої причини свого стану, сумно промовила.
-Мене у покарання відправили на практикум із другим курсом.
  Очі Ніка здивовано розширилися:
-І коли?
-Сьогодні вночі. - видихнула ще гірше. - А у вихідні на мене чекає відпрацювання на кухні.
  Хлопець свиснув.
-Чим ти так насолила Сокровському?
-Кому? - підняла брови вгору.
-Нашому куратору, Альгану Сокровському.
-Аааа, то це не йому, а Шраму.
-Це через вчорашнє?
  Просто кивнула головою, не бачачи сенсу вдаватися до подробиць.
-Не переживай. - вирішив підбадьорити мене хлопець. - Альган другий курс зазвичай перекидає у північний ліс, там мало нежиті, і навіть та що є, вже давно приручена. Тому максимум що тобі там загрожуватиме, це комарі.
  Вдячно посміхнулася, сьогодні підтримка Ніка виявилася просто неоціненною, день був надто важким.
-І звідки ти все знаєш? - підначила його.
-У мене тут брат навчався.
-Токож некромант?
Нік трохи скривився.
-Ні, на бойового мага, еліта академії. - сказав він із гіркотою, і я зробила собі позначку в голові, більше не заводити розмову на цю тему.
  У пориві подяки обійняла хлопця, відчувши як він здригнувся, різко відсторонилась.
-Дякую за сьогодні Нік, я побігла, мені до п'яти треба бути в портальному залі.
  Ми стояли біля гуртожитку, я не стала чекати на зустрічне прощання. Розвернувшись, швидко збігла по сходах і зникла за важкими дверима. В якомусь незрозумілому пориві кинула погляд у вікно на сходовій клітці другого поверху, і помітила що Нік все ще так і стоїть, дивлячись невидячим поглядом у порожнечу, після чого різко розвернувся і пішов назад до академії.
-І що це було?
  Ледве не підскочила на місці, почувши за спиною невдоволений голос фамільяра.
-Ти чого підкрадаєшся?
  Я не те щоб злякалася, просто серце забилося швидше, немов передчуваючи неприємності.
-Це ти мені поясни, з чого раптом ти вирішила, що можеш кидатися з обіймами на всіх підряд? Чи тобі прив'язки світлого мало?
  Очі давнього виблискували в напівтемряві, видаючи його не те що роздратування, а скоріше навіть злість, хоча з чого б йому злитися.
-До речі про прив'язки. - сказала я, обходячи чоловіка широкою дугою, і ступаючи на чергову сходинку. - Що це за такий чудовий браслет ти мені нав'язав? І чому всі навколо стверджують, що це заручна прикраса?
  Ар практично дихав мені в потилицю, я спиною відчувала його погляд, що змушувало шкіру між лопаток свербіти.
-Бо це заручний браслет.
  Він навіть не думав цього заперечувати, злегка приголомшена відвертістю пригальмувала, одразу ж відчуваючи близькість фамільяра.
-Що? - зробила крок вперед, щоб збільшити відстань, що розділяла нас.
-Заручний браслет є одним із найсильніших артефактів роду. – тоном лектора промовив Ар. – Він захищає практично від будь-яких магічних впливів, у тому числі від ментальних. І якщо ти не хочеш щоб твій мозок перетворили на кисіль, ти його носитимеш.
  Подумки зважила всі за та проти, і вирішила що мої мізки мені ще можуть стати в нагоді.
-Ти тільки тому дав його мені?
  Ззаду почувся єхидний смішок.
-А ти вирішила, що я загорівся до тебе почуттями такої сили, що вирішив взяти за дружину?
Ось коли він так говорить, своїм уїдливим тоном, це навіть якось образливо, хоча в цій ситуації треба радіти.
-Ні звичайно. - промовива набагато різкіше ніж збиралася, і почула черговий смішок.
  У кімнату ввійшла не в самому райдужному настрої, воно в мене і так погане було, а зараз так взагалі ніби ПМС починається, і гормони пустують, змушуючи відчувати припливи неконтрольованої агресії. Розвернувшись до чоловіка що увійшов слідом, наказала:
-Знімай штани.
  Вираз обличчя недофамільяра став примітним, його трохи розкосі очі спочатку здивовано розширилися, потім звузилися, мало того він мені підморгнув, і спокусливі губи розтяглися в посмішці.
-Так відразу? Може в кімнату пройдемо? На ліжку буде зручніше? - протягнув він з хрипотою в голосі.
-Зніми штани і можеш йти куди хочеш, якщо хочеш до кімнати, а краще до біса.

 Немов не чуючи моїх слів, він пройшов у вітальню і вальяжно вмостився в кріслі.
-Якщо хочеш, можеш зняти сама. - пограв він бровами.
-У мене мало часу на суперечки. - обірвала його. - Я сьогодні йду на практикум із другим курсом, але у сукні мені буде незручно, а твої штани підійдуть. - і з сумнівом додала. -Мабуть.
  Веселощі та грайливість випарувалися з обличчя чоловіка, він різко подався вперед.
-Хто це вирішив?
-Призначив покарання куратор групи.
-Ти нікуди не підеш. – припечатав Ар. - З Хароном я поговорю.
-Ну вже ні, я піду.
-Ти розумієш, що ходиш краєм? Безодня досі дихає тобі в спину, і будь-який твій невірний крок може запросто кинути тебе в її гарячі обійми.
  Мене пересмикнуло.
-Я буду обережною.
  Я помітила як ніздрі чоловіка затремтіли, як він уже збирався знову щось сказати, але я не дала.
-Не хочу нічого чути, знімай штани.