Кіра Леві - Крило метелика (частина 1), Кіра Леві

— Угу, кінець весни, судячи з орієнтації «ручки». Вона все ще повернута до землі. Сезон року я можу визначити. А ось як розрахувати час, не пам'ятаю. Для цього потрібні обчислення за правилами.

Лев Аркадійович хмикнув багатозначно.

— Я, дівчинко, сам не пам'ятаю. Вивітрилися ці знання з голови через непотрібність. Хто ж знав, що на старості років тут опинюся. Час ми встановимо за сонячним годинником. Твій хронограф цокає? Механіка?

— На жаль, ні. Годинник на батарейках, водонепроникний, удароміцний. Подарунок... Останній подарунок на згадку від дорогої людини. Батько подарував, — додала тихіше і замовкла, згадавши Михайла Дмитровича, нашого директора.

Загалом, з новиною, що ми точно ще на Землі, ми повернулися на пляж. Докладно розповіли, як це вирахували. Колишні військові одночасно згадали завдання з орієнтування біля за допомогою нічних світил. А дамам та допитливому Іллюші довелося докладно пояснювати, як сузір'я Великої ведмедиці змінює своє розташування щодо лінії горизонту та Полярної зірки залежно від пори року та часу.

— А зірки тут яскравіші! — зробила висновок дитина. — І вогників миготливих немає.

— Це тому, що повітря чисте. Мамонти його не загажують так, як люди, — я не втрималася від висловлювання.

Лев Аркадійович пояснив:

— Супутники ще не скоро запустять. Це вони миготять, а не зірочки.

— А я знаю! — зрадів хлопчик. — Я бачив по телеку. Шкода, що ніхто з моїх друзів не дізнається, де ми опинилися.

— Для свого часу ми зникли безвісти, — похмуро промовив Панкратов. Соболєв-старший підбадьорливо поплескав його по спині.

— Що, Дениску, сумуєш? А я ось усім задоволений. Діти мої зі мною, живі, здорові. А все інше наживне. Як наблизишся до мого віку, зрозумієш, у чому справжня цінність.

Слова Соболєва-старшого вразили до глибини душі. Я навіть з повагою подивилась на нього. Невже людські почуття йому не чужі?