Лада Короп - Ти мене зрадив, Лада Короп

У інтернет-кафе мені так і не вдається нічого вияснити. Виявляється доступ до камер спостереження може бути надано тільки з дозволу їхнього хазяїна. А він, як на зло, поїхав у відродження. Я пробую з ними домовитись, навіть гроші пропоную. Але вони навідріз відмовляються йти мені на поступки. Хапаюся за голову. Що робити? Як дізнатися хто відправив того клятого листа. Невже Руслан пов'язаний з цією справою? Бо його компанія єдина, яка копала під мене. Саме вони пропонували мені продати мою компанію їм. Але тоді я й гадки не мав, що усім заправляє Руслан. Завжди такий ввічливий та правильний. Постійно мріяв мені догодити. А виявився підступною людиною. Зрадником. 

Моє серце не на місці. Хвилююся, що не встигну щось зробити. І він зашкодить життю Лани. Це найстрашніше. Гірше ніж наша розлука. Вирішую поїхати до Степанова. 

Може він хоча б трохи прояснить ситуацію. – Доброго дня, по якому питанню ви до Анатолія Васильовича? – цікавиться у мене секретарка Степанова. 

– По нагальному. Він у себе? – питаю суворо. 

– Т...ак, – невпевнено відповідає дівчина. 

– Тоді я увійду. І не смійте, мене зупиняти. Дівчина щось булькоче, а я різко відчиняю двері кабінету Степанова. 

– Доброго дня Анатолій Васильович. Маю до вас розмову, – кажу до чоловіка. Й раптом помічаю, що він не один. Позаду нього стоїть вже знайоме обличчя. Руслан. 

– Які люди? Не очікував тебе тут побачити, — шкіриться Руслан. 

– Не можу цього сказати стосовно тебе, – кажу у відповідь. 

Тільки зараз помічаю який все ж таки Руслан гівнюк. Ніколи не думав, що так ставитимусь до власного друга. 

– То ти все знаєш. Як я розумію? – Руслан обходить стіл і впритул підходить до мене. 

– Знаю. І не розумію чому ти так вчинив? 

– Хіба це має значення? 

– Має. Ми ж були друзями. 

– Друзями? Це ти так вважаєш. Але не вдавай бажане за дійсне.

– Гаразд. Для мене ти був другом. Я тобі довіряв. Як самому собі. Не тільки у роботі, а й в особистому житті. 

– От і бовдур. Ти завжди був зверхнім, самовпевненим типом. І все через те що твій тесть впливова і багата персона. А де був я? На других ролях? – зі злістю промовляє Руслан. 

– Про що ти взагалі говориш? Я завжди ставився до тебе з повагою. 

– Ти? Брехун. Всі найкращі проєкти ти робив сам. Мені доручав тільки об'їдки. Найкращі жінки завжди були поруч з тобою. Навіть Аліна. Чому ти її не відпустив. Вона ж тобі все одно не потрібна. 

– То все це через Аліну? – спокійно питаю. 

– Ні. Не тільки через неї. Ще з інституту ми з тобою знайомі. Навіть там я завжди був у твоїй тіні. Гліб Саранський зірка футболу, улюбленець викладачів. Тільки от дівчата тебе не дуже любили і якби не я...

– Ти вважаєш, що через те що ти запросив мене на свою п'яну вечірку я став популярним? – у мене у голові не вкладається ця дурня. 

– А хіба ні? Де б ти був якби не я? – на обличчі Руслана з'являється вищир. 

– Навіть не знаю. 

–Отож-бо. Я набагато розумніший та цілеспрямованіший від тебе. Але щоб я не зробив всі вершки діставалися тобі. От чому я вирішив тебе знищити. 

– Скажи викрадення Мілани твоїх рук справа? 

– Може так, а може й ні. Я не звітуватиму перед тобою. А що твою подружку викрали? – питає зі здивуванням Руслан. 

– Не прикидайся, ніби тобі нічого не відомо. Я чомусь впевнений, що це зробив ти, – насуваюся прямо на Руслана. 

Бачу легку тінь страху у його очах. Отже, я маю рацію. Це він. Викрав, або замовив викрадення вже не має значення. 

– Шкода. Хороша була жіночка. Ефектна. Якщо чесно на місці викрадачів я б з нею побавився у погані ігри, – насміхається Руслан.

 У мені закипає гнів. Ще трохи і я зірвуся. Вріжу йому прямо тут. Рахую до десяти, щоб заспокоїтися. Але Руслан продовжує випробовувати моє терпіння. 

– Скажи, а чим вона краща за твою дружину? У ліжку? Чи може не так ніжки роздвигає? Га? 

Раз, два, три, чотири, п'ять... Рахую. Мої ніздрі роздуваються я ледве стримуюся. 

– Знаєш, мабуть, таки шкода, що я тоді у клубі перший до неї не підкотив. Вона б мені точно дала, – протягує Руслан. 

Ну все. Кінець. Я не можу втриматися. Зараз по стіні розмажу цього гада. Нічого не кажучи просто б'ю Руслана по обличчю. Мій кулак влучає у його щелепу. Й від сили мого удару чоловік навіть падає на землю. 

Більше не промовивши ні слова йду геть. Все одно сьогодні він мені нічого не розкаже.

******

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ПЕРЕХОДІТЬ НА МОЮ НОВУ ІСТОРІЮ "КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ НЕНАВИСТЬ" ЗА ПОСИЛАННЯМ:

https://booknet.ua/book/koli-zaknchitsya-nenavist-b419206

ЧЕКАЮ НА ВАШІ ДУМКИ У КОМЕНТАРЯХ СТОСОВНО ГЛІБА ТА ЛАНИ) ДЯКУЮ!