Дар’я Дзвін - Ангельський вибір, Дар’я Дзвін

Повз мене з невеликою швидкістю проїхав позашляховик. Я неспішно йшла тротуаром, дозволяючи вітру колихати неслухняне волосся і здувати з мене частинку напруги сьогоднішнього дня.

Мені довелось знову повертатись у магазин за добривом.  Пішла одна, хоч сонце вже сховалося за обрієм, поступившись місцем місячній ночі та вуличним ліхтарям. Вони наглядали за усім, немов правоохоронці у темряві.

У грудях шкрябали кішки, не даючи спокою. Мені треба було трохи розвіятись, віддати себе на роздирання думкам і дозволити почуттям випливти назовні. Крок за кроком я проходила повз галявини затишних будинків, де у вікнах горіло світло і сім'ї у повному складі готувалися до вечері.

— Клері, біжи до столу! — На порозі одного з будинків стояла невисока жінка у рукавичках для гарячих страв. Дівчинка в рожевій сукні, років семи, радісно закричала, кинула на газон м'ячик і на маленьких ніжках підбігла до матері. Та підхопила малечу на руки і поцілувала в пухку щічку. Дівчинка голосно засміялася. Так по-дитячому й щиро. Мати дивилася на неї з такою теплотою та любов'ю в очах, що в мене защеміло серце. Зі щасливими обличчями вони зникли за дверима.

Мені захотілося опинитись поряд, щоб відчути хоча б крихти материнської любові. Так я робила в дитинстві та й зараз теж. Мені було цікаво, як це — мати маму. Іноді підходила до щасливих родин у парку, до перехожих батьків, які за ручку тримали дітей, та сканувала їхні емоції.

Стиснула медальйон і відвернулася. Невидимі клішні стиснули горло. Повітря стало замало, а на очі навернулися сльози. Здавалося, якщо не дам їм волю, вони розірвуть мене зсередини.

Я не пам'ятала мами, але знала, що вона померла під час пологів. Хенк у дитинстві часто розповідав про неї, але з часом згадок поменшало. Про батька мені нічого не було відомо, крім того, що він ще той негідник. А от при згадці про маму в голосі Хенка постійно чулася неприхована ніжність, гіркота і любов.

Мені подобалося дізнаватися про неї щось нове, уявляти її в юності і наше спільне життя, але мене в ці моменти розпирало від болю, туги та любові, що йшли від Хенка. Вони безжально рвали серце на дрібні шматочки, перекручували, склеювали до наступного випадку, а потім знову роздирали.

Відкрила медальйон і подивилася на усміхнену жінку зі світлим волоссям, глибокими очима, ямочками на щоках і великим животом, який поглажували дві пари рук. Хлопець у шкіряній куртці з коротким волоссям та татуюваннями по всьому тілу дбайливо обіймав її з боку. Вони обоє усміхались і блискучими очима дивились один на одного.

— Мам, — надламаним голосом прошепотіла я, а потім подивилася на небо.

З нього, ніби дублюючи мої емоції, падали маленькі краплинки осіннього дощу. Разом із ними назовні прорвалися гарячі сльози. У них був весь тягар останніх днів та скорбота за втраченим. По тому, що мені ніколи не судилося відчути.

А як би добре було опинитися в рідних обіймах матері, розповісти їй про всі проблеми, запитати поради, міцно пригорнутися до надійних грудей, з'їсти їжу, яку вона приготувала своїми руками для мене. Нехай і несмачну, але зроблену з любов'ю.

Телефон у кишені загудів, вириваючи мене з думок. Вологими руками дістала його.

— Насолоджуєшся вільним життям? — пролунав веселий голос Рене.

— А як інакше, — вимучено усміхнулася я.

Під легким теплим дощем пішла далі. Поспішати було нікуди, а дрібні краплі лише зволожували волосся. Дорогою до квіткового магазину розповіла Рене про пропозицію Ітана і попросила її поїхати зі мною.

— Я б з радістю, але цей виродок знову відмовляється підписувати документи про розлучення, — зі злістю повідомила подруга. — Як фритюрити якусь довгоногу чаплю і проміняти її на маму, так він перший. А як розлучитися по-людськи — так одразу нити і відмазуватись починає. Як він каже, це погано вплине на його репутацію. Він же бідненький такий збирається на підвищення йти. А його фірма шанує сімейні цінності. Уявляєш?! — обурено вигукнула вона. — Точніше її голова на цьому схиблений, і розлучення погано позначиться на пошані керівництва. А якщо ще дізнаються про його інтрижку з однією із співробітниць, то не бачити йому цієї посади.

Вона сумно зітхнула і вже з меншим запалом продовжила:

— Мама зараз не в кращому стані, не хочу залишати її одну. Сама розумієш.

Я згадала емоції, які відчувала від місіс Мур сьогодні в обід. У магазині вона була чимось стурбована і роздратована, хоча виду не подавала. Батько Рене покинув їх з матір'ю цієї зими і поїхав жити в Деріленд з молоденькою коханкою. Причиною була не вона, а стосунки з місіс Мур, які давно вичерпали себе. Вона завжди була сильною жінкою. Навіть коли її чоловік пішов до іншої, мати Рене гордовито тримала обличчя і не скаржилась на проблеми в сім'ї. Але як би вона не намагалася вдавати, що все в порядку, її внутрішні переживання міг побачити кожен. Варто було лише краще придивитися.

— Так розумію. Ти зараз потрібна їй.

— Слухай, а навіщо тобі я? Їдь із ним сама! — наказала Рене. — Ти уяви: тільки ти, він і велике місто, де вас ніхто не знає. Три дні розваг та повної свободи! Я б на твоєму місці стрибала від щастя, якби мене запросив такий рідкісний екземпляр чоловічої статі. — На тому боці почувся мрійливе зітхання. — Ти однозначно зацікавила Ітана. Хлопці не приділяють увагу дівчатам, які їм байдужі, а він запросив тебе поїхати з ним у маленьку подорож і відірватися там на повну.